Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90"

пором із заміною — і ми вже знали, хто це буде: екіпаж Сінгха. Я, Адам і Богумил міняли їх на Двадцять п’ятій. Кожного разу, покидаючи будь-яку Станцію, сумуєш, бо тут назавжди лишається шмат твого життя, неповторний, як і все минуле. Спогади про це минуле єднатимуть нас, шістьох, міцніше, ніж кревність.

Розмірковуючи над усім тим, я заснув перед ранком й проспав своє чергування на кухні. Маша, яка завжди прокидалася раніше за всіх, пожаліла мене (як не раз жаліла багатьох), і коли я відчинив двері нашої невеличкої кают-компанії, вона вже накривала на стіл. Сніданок був майже готовий. Маша збиралася йти, коли на кухні з’явився він, мовчки забрав свою порцію й пішов до себе. Ми з Машою перезирнулися.

Через годину всі, крім мене, — я чергував не тільки по кухні, а й по Станції — вирушили до Купола.

До Світанку було не так уже й далеко, і за ті кільканадцять діб ми хотіли десятки разів усе перевірити, знаючи, що потім такої можливості не матимемо. Богумил та Адам виконували найвідповідальнішу роботу — просвічували, простукували й промацували міліметр за міліметром фундамент Купола. Маша перевірю ла кріплення тепловідбивачів. Максим та Георгіос відповідали за кінематику Купола й електромережу. Петро знайшов собі роботу сам — він оглядав троси-розтяжки. дзеркала Телескопа.

На все це пішов тиждень, і коли роботи були завершені, в нас у запасі лишалося ще три доби. Ми всі були збуджені, хоча й намагалися не виказувати цього. За три дні починалося, мабуть, найважче — чергування за графіком у шлюзовій та шестимісячне сидіння під землею. Виходити до Телескопа в разі необхідності дозволялося лише черговим парам. Та ще раз на декаду провадився профогляд усередині Купола при закритих пелюстках. 1 аварійні виходи, й профогляд були можливі лише в короткі передсвітанкові хвилини, коли грунт хоч трохи охолоджувався й вкривався досить міцною кіркою. На кожний вихід відводилося не більше години. Понад цей час на поверхні ніхто не затримувався ось уже вісімдесят років — скафандри, а на Станції були лише спеціальні важкі скафандри, — згоряли після сходу білого сонця за тридцять секунд. Дзеркало Телескопа, не захищене Куполом, витримувало п’ятнадцять хвилин. Усе це ми добре знали, як знали й те, що коли б Телескоп вийшов із ладу, в Кільці утворився б пролом і аж до Ночі сектор, закріплений за нами, не прослуховувався б і не контролювався б Землею. Тут ми могли б проґавити Контакт, та найголовніше — корабель, зазнавши аварії в нашому секторі, не міг би розраховувати на допомогу. Тому й було прийнято рішення будувати резервний Телескоп, і ось уже другу вахту пороми возили з Бази на Станцію його частини, які тимчасово складались у просторому Куполі. Будівництво мало розпочатися через рік після нашого відльоту на Базу, й уже дібраний був посилений, з п’ятнадцяти чоловік, екіпаж. Щоб перекинути вчасно сегменти нового Купола, на Базу до двох поромів, які були прописані там, додали ще три — два зовсім нові…

Пелюстки Купола роз’їжджалися через п’ятнадцять хвилин після заходу білого сонця, й за п’ятнадцять хвилин до його появи — змикалися. Надходив День. Під час роботи Телескопа троє з екіпажу постійно перебували в готовності номер один, тобто сиділи в шлюзовій камері з інструментальними ранцями. В разі аварійного сигналу виходили двоє — третій залишався на підстраховці. До Купола вели два тунелі — основний, він закінчувався під Куполом, та запасний — на тринадцять метрів коротший. Ним користувалися, коли виникала потреба вийти на поверхню за межами Купола. В шлюзовій та щитовій було встановлено по два екрани: один показував, що відбувалося під Куполом, друга камера була закріплена іззовні й захищалася тепловідбивачами. Її розмістили за п’ятдесят метрів від Купола, з таким розрахунком, щоб можна було бачити весь Телескоп.

Напередодні того Світанку ніхто не спав, хоча робота пелюсток Купола, телекамер, шлюзової, вхідного й запірного люків обох тунелів була перевірена десятки разів. Нарешті за годину до Світанку Богумил, я та Максим почали вдягатися в “передбаннику”. Ось тоді й з’явився він із своїм легким пілотським скафандром і, не звертаючи на нас жодної уваги, теж почав одягатись. Богумил зиркнув на нього, але промовчав, — навчений. Я знав, що Іржі так і не поговорив із Петром; спочатку зволікав, а потім уже було просто ніколи. А може, командир розумів, що після тієї розмови навряд чи щось зміниться на краще. Могло бути й навпаки…

Коли ми, вдягнувшись, увійшли до шлюзової, до закриття пелюсток лишалося трохи більше тридцяти хвилин. Відповідно до інструкції ми всілися в крісла перед екранами. Масивні пелюстки Купола було добре видно. Ми сиділи мовчки. За п’ятнадцять хвилин до Світанку спрацював фотоелемент на щоглі Купола й на Станції ввімкнулася сирена. Вона гула всюди: в усіх каютах, в операційній, на кухні, в шоломофонах кожного з нас. З першими ж звуками сирени Максим, який був другим номером у нашій ланці, підвівся й замкнув червоний рубильник. Якби він цього не зробив, спрацювала б двічі продубльована аварійна система. Ледь рубильник піднявся, важкі вогнетривкі пелюстки ожили й поповзли назустріч одна одній. За півтори хвилини вони зійшлися й завмерли. І лише тоді вимкнулася сирена. Певен, що в ту мить полегшено зітхнув не один я. Та ніхто не ворухнувся, не промовив і слова. Тепер ми всі дивилися на лівий екран. Коли здавалося вже, що збігло не тринадцять хвилин, а значно більше, щось невловиме, непомітне кресонуло по верхівці Купола й у тому місці він раптом спалахнув блакитним: я майже відчув, як розжарюється там метал. Кілька хвилин по тому вже третина Купола палала на тлі фіолетово-чорного неба. Мені здалося, Що я бачу, як краплинами сповзає донизу вмить розплавлений пил, який нашарувався на Куполі впродовж Ночі. Ще через кілька хвилин Купол уже весь палав яскраво-жовтим, і мені ввижалося, наче навколо нього шугають вихорами, закручуються в невеликі стрімкі смерчі напівпрозорі язики полум’я, в’ються, шукають якоїсь щілини, аби ввірватися всередину й палити, палити, палити усе підряд.

Уявивши, що відбувається над нами на поверхні, я мимоволі зіщулився й поглянув на Богумила. Іржі не відводив очей від екрана, в правому кутку якого м’яко вигиналася, плавлячись, немов свічка, залишена ним для контролю двотаврова випробувальна балка; коли годинник над екраном показав тридцяту хвилину нового Дня, від закріпленого вертикально шматка сталевої рейки залишилась невелика калюжа розплавленого металу, яка диміла й стріляла іскрами, поволі розтікаючись поміж камінням.

Датчики під Куполом фіксували зростання температури, але все було в межах норми, й коли