Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

Стенфордського університету, Себастіан Трун і Пітер Норвіґ, оголосили, що їхні початкові курси зі штучного інтелекту стануть доступні для кожного в інтернеті безкоштовно. Обидва викладачі, які започаткували ці курси, були знані у своїй галузі науки і мали тісний зв’язок із компанією Google; Трун очолював діяльність з розробки самокерованих автомобілів цієї компанії, а Норвіґ був директором дослідницьких програм і співавтором основного підручника зі штучного інтелекту. Упродовж кількох днів після їхнього оголошення на курси записалося понад 10 тисяч осіб. Коли ж Джон Марков з New York Times у серпні того ж року написав про ці курси на першій шпальті газети [5], то кількість охочих різко зросла до 160 тисяч осіб із понад 190 країн світу. Число онлайн-студентів з однієї лишень Литви перевищило загальну кількість випускників і старшокурсників Стенфордського університету, які записалися на ці курси. Люди віком від десяти до сімдесяти років виявили бажання навчатися основ штучного інтелекту у двох провідних дослідників у цій галузі. Такою нечуваною можливістю раніше могли скористатися лише близько 200 стенфордських студентів [6].

Ці десятитижневі курси, які випускала Khan Academy, були розділені на подвійні короткі сегменти тривалістю лише кілька хвилин і скомпоновані за зразком надзвичайно популярних відеороликів для учнів середніх шкіл. Я особисто пройшов кілька блоків навчальної програми і дійшов висновку, що її формат — потужний і цікавий інструмент навчання. Режисура цих відеороликів не містила якихось відео-ефектів; натомість вона полягала, головним чином, у тому, що або Турун, або Норвіґ представляли певні теми, роблячи записи на планшеті. За кожним коротким сегментом йшло інтерактивне опитування — метод, який, практично, гарантує гарне засвоєння основних концепцій протягом процесу навчання. Близько 23 тисяч людей пройшли курси, склали випускні іспити й отримали довідки Стенфордського університету про успішне завершення навчального курсу.

Буквально впродовж кількох місяців довкола феномену МВДК виросла абсолютно нова галузь. Себастіан Трун нашкріб достатньо венчурного капіталу і започаткував нову компанію з назвою Udacity, яка пропонувала охочим безкоштовні або дешеві онлайн-курси. Як у Сполучених Штатах, так і в усьому світі елітарні університети мерщій ринулися брати участь у цьому процесі. Двоє інших стенфордських професорів, Ендрю Ин і Дафна Коллер, започаткували компанію Coursera з 22 млн початкових інвестицій і уклали партнерські угоди зі Стенфордським, Мічиґанським, Пенсильванським і Принстонським університетами. Гарвард та МТІ швидко інвестували 60 млн доларів й утворили структуру edX. У відповідь компанія Coursera залучила до свого складу ще з десяток університетів разом із Університетом Джонса Гопкінса та Каліфорнійським технологічним інститутом і вже за вісімнадцять місяців співпрацювала з понад сотнею навчальних закладів у всьому світі.

На початок 2013 року лихоманка довкола МВДК розросталася так само вибуховими темпами, як і кількість учасників інтернет-курсів. Вважалося, що ці курси є передвісником нової доби, коли елітарна освіта стане доступною для кожного охочого за мінімальну ціну або взагалі безкоштовно. Невдовзі бідняки з Африки та Азії навчатимуться в елітарних ВНЗ за допомогою дешевих електронних планшетів або смартфонів. Коментатор Томас Фрідман із New York Times назвав МВДК «майбутньою революцією вищої освіти в усьому світі» і висловив припущення, що інтернет-курси несуть в собі потенціал, здатний «розкріпачити мільярди нових мізків, які займуться розв’язанням найбільших глобальних проблем» [7].

Та невдовзі невмолима реальність завдала удару у вигляді двох досліджень, опублікованих Пенсильванським університетом наприкінці 2013 року. Автори однієї з цих публікацій здійснили дослідження мільйона людей, які записалися на курси, пропоновані компанією Coursera, і виявили, що МВДК «мають відносно мало активних користувачів», що «відвідуваність» цих курсів різко знижується — особливо за 1–2 тижні занять — і що до їхнього завершення дотягує лише невелика частина користувачів [8]. Лишень близько половини людей, що записалися на ці заняття, переглянули лишень одну відео-лекцію. Показник тих, хто «дотягнув» до завершення курсів, коливався від 2 до 14 % і в середньому становив 4 %. До того ж МВДК загалом не вдалося залучити до занять незаможних і малоосвічених студентів, яких усі вважали такими, що отримають найбільшу вигоду від цього починання; 80 % тих, хто записався на курси, становили люди, які вже мали вищу освіту.

За кілька місяців до публікації цих досліджень виявилося, що широко розрекламоване партнерство між компанією Udacity та Державним університетом Сан-Хосе не справдило покладених на нього сподівань. Програма з метою надати незаможним студентам недорогі інтернет-курси з загальної математики, алгебри рівня ВНЗ і основ статистики, яку оголосили на прес-конференції Себастіан Трун і губернатор Каліфорнії Джеррі Браун у січні 2013 року, широко рекламувалася як потенційний метод розв’язання проблеми збільшення вартості навчання й переповненості студентських містечок. Коли ж перші групи студентів закінчили ці курси, що коштували всього лишень 150 доларів, то результати виявилися невтішними. Три чверті студентів, що проходили навчання з алгебри, — 90 % тих, хто прийшли безпосередньо з середньої школи — не спромоглися скласти екзамени. Загалом студенти МВДК продемонстрували значно гірші показники академічної успішності, ніж студенти, які навчалися традиційним способом в Університеті Сан-Хосе. І відтоді ця університетська програма була призупинена [9].

Тепер Udacity вже не рекламує доступну для всіх освіту, а натомість зосереджує свої зусилля на заняттях з професійної підготовки, покликаної забезпечити працівникам конкретні технічні навички. Приміром, такі компанії, як Google і Salesforce.com, спонсорують курси, де програмістів навчають користуватися виробленою ними ж продукцією. Окрім того, Udacity підписала партнерську угоду з Технологічним інститутом штату Джорджія з метою вперше запропонувати можливість отримати диплом магістра комп’ютерних наук на основі МВДК. Навчання за програмою з трьох семестрів коштуватиме всього-на-всього 6600 доларів — приблизно на 80 % менше, ніж традиційне стаціонарне навчання. Початкові витрати на цю програму фінансуються компанією AT&T, що планує пропустити через неї значну кількість своїх працівників. На початковій стадії цього проекту в ньому візьмуть участь близько 375 студентів з Технологічного інституту штату Джорджія, але мета полягає в розширенні програми, щоб до неї могли долучитися тисячі охочих.

Оскільки МВДК продовжують еволюціонувати й покращуватися, то зрештою може справдитися надія на те, що вони стануть рушієм глобальної революції, яка донесе якісну освіту до сотень мільйонів незаможних людей у всьому світі. Однак видається очевидним, що в найближчому майбутньому ці інтернет-курси, скоріш за все, приваблять до себе студентів, які й без того мають велике бажання продовжувати свою освіту. Іншими словами, МВДК, напевно, будуть змагатися