Читати книгу - "Людина-амфібія"

шхуни, він посадив її в шлюпку, спустив шлюпку на воду і вскочив у неї сам.

Тепер підводний човен не міг переслідувати шлюпку: було дуже мілко. Але Гуттієре вже побачила Бальтазара на палубі підводного човна.

— Тату, рятуй Іхтіандра! Він у… — Та вона не скінчила, Зуріта заткнув їй рота хусткою і притьмом скрутив ременем руки.

— Пустіть жінку! — крикнув Сальватор, побачивши це насильство.

— Ця жінка — моя дружина, і ніхто не має права втручатися в мої сімейні справи! — гукнув у відповідь Зуріта, налягаючи на весла.

— Ніхто не має права так поводитися з жінкою! — роздратовано крикнув Сальватор. — Зупиніться, або ж я стрілятиму.

Та Зуріта продовжував гребти.

Сальватор вистрілив з револьвера. Куля вдарилась у борт шлюпки.

Зуріта підняв Гуттієре і, затуляючись нею, крикнув:

— Стріляйте!

Гуттієре пручалася в його руках.

— Небачений мерзотник! — промовив Сальватор, опустивши револьвер.

Бальтазар стрибнув з містка підводного човна і намагався вплав наздогнати шлюпку. Але Зуріта був уже біля берега. Він наліг на весла, і незабаром хвиля викинула шлюпку на піщаний берег. Педро схопив Гуттієре і зник за прибережними скелями.

Побачивши, що йому не наздогнати Зуріти, Бальтазар поплив до шхуни і виліз по якірному ланцюгу на палубу. Він зійшов трапом і почав усюди шукати Іхтіандра. Бальтазар обійшов усю шхуну аж до трюму. На шхуні нікого не лишилось…

— Іхтіандра на шхуні немає! — крикнув Бальтазар Сальваторові.

— Але ж він живий і повинен бути десь тут! Гуттієре сказала: “Він у…” Коли б цей розбійник не заткнув їй рота, ми б знали, де його шукати, — промовив Крісто.

Оглядаючи поверхню моря, Крісто помітив, що з води стирчать шпилі щогл. Мабуть, тут недавно затонув корабель. Може, Іхтіандр на цьому затонулому кораблі?

— Може, Зуріта поласився на скарби і послав Іхтіандра на затонулий корабель? — сказав Крісто.

Бальтазар підняв ланцюг, що лежав на палубі, з обручем на кінці.

— Зуріта, певно, спускав Іхтіандра на цьому ланцюгу. Без ланцюга Іхтіандр утік би. Ні, він не може бути на затонулому кораблі.

— Так, — замислено промовив Сальватор. — Ми перемогли Зуріту, але Іхтіандра ми не знайшли.

ЗАТОНУЛИЙ КОРАБЕЛЬ

Переслідувачі Зуріти не знали про події, що відбулися того ранку на “Медузі”.

Матроси цілу ніч змовлялися, а на ранок вирішили при першій же слушній нагоді напасти на Зуріту, вбити його і заволодіти Іхтіандром та шхуною.

Рано-вранці Зуріта стояв на капітанському містку. Вітер ущух, і “Медуза” поволі посувалася вперед з швидкістю не більше як три вузли на годину.

Зуріта придивлявся до якоїсь цятки в океані. У бінокль він побачив радіощогли затонулого корабля.

Незабаром Зуріта помітив на поверхні рятувальний круг.

Зуріта наказав спустити шлюпку і виловити круг.

Коли круг витягли, Зуріта прочитав на ньому: “Мафальду”.

“Мафальду” затонув!” — здивувався Зуріта. Він знав цей великий американський поштово-пасажирський пароплав. На такому пароплаві мало бути чимало скарбів. “Що якби Іхтіандр добув із затонулого пароплава ці скарби? Та чи вистачить довжини ланцюга? Навряд. А коли ж пустити Іхтіандра без ланцюга, він не повернеться…”

Зуріта замислився. Пожадливість і побоювання втратити Іхтіандра боролися в ньому.

“Медуза” повільно наближалася до щогл, що стирчали з води.

Матроси з’юрмилися біля борту. Вітер зовсім ущух. “Медуза” спинилась.

— Я служив деякий час на “Мафальду”, — сказав один матрос. — Великий, гарний пароплав. Ціле тобі місто. А пасажири — багаті американці.

“Очевидно, “Мафальду” затонув, не встигнувши повідомити по радіо про свою загибель, — міркував Зуріта. — Може, радіостанція була пошкоджена. Інакше з усіх навколишніх портів уже помчали б швидкохідні катери, глісери, яхти, а на них представники влади, кореспонденти, фотографи, кінооператори, журналісти, підводники. Гаяти часу не можна. Доведеться рискнути і відпустити Іхтіандра без ланцюга. Іншого виходу нема. Але як примусити його повернутися назад? І якщо рискувати, то чи не краще послати Іхтіандра по викуп — перловий скарб? Але чи такий уже цінний той перловий скарб? Чи не перебільшує Іхтіандр?”

Звичайно, треба добути і скарб, і багатство, поховане на “Мафальду”. Перловий скарб не втече, його ніхто не знайде без Іхтіандра, аби тільки сам Іхтіандр лишився в руках Зуріти. А через кілька днів, а може, й через кілька годин, скарби “Мафальду” стануть уже недосяжними.