Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"

в їхніх злиднях винна її впертість. Тереса намагалася розрадити його, вважаючи за слабкого й безпорадного невдаху, про якого треба турбуватись, немов про дитину.

Часом Рохеліо поривчасто обнімав Тересу, ховаючи лице в її волоссі.

— Ти дуже добра, голубонько… Адже це я винуватий у нашому горі. Нарешті я знов ясно бачу все своє життя… Ось нехай трохи оклигаю, то все зроблю, щоб стати гідним такої жінки, як ти…

Він затинався, задихаючись, немов горло йому здавлював зашморг. Тереса ніжно пестила його, запевняючи, що він ніколи не був поганий, а тільки легковажний.

Та за чверть години після тих блаженних поривів він називав себе мучеником, який через свою надмірну доброту зносить стільки образ, і проклинав бога, святих та суспільство, котрі спородили його, щоб тішитись його стражданнями.

Затворництво Рохеліо мало ще одну причину: він боявся зустрітися з Кармелою і знав, що вона повсюди шукає його. Непостійний і себелюбний, він страхався вимушених ухвал та драматичних розв'язок, тому й забився в схованку, відчуваючи, що не витримає нового наступу тої запальної жінки, близькість якої так збуджувала його…

У ці дні він часто навідувався до школи, де вчились його сини, і по кілька годин просиджував з ними, самовдоволено спостерігаючи, як інші учні крутяться навколо й позирають на нього, видимо дивуючись, що в тих двох хлопців такий молодий та елегантний батько. А одного разу Армандо сказав, показуючи на товстенького й чепурного хлопчика, який сміливо підійшов до них:

— Тату, вчора він спитав мене, чи ти наш брат, і нізащо не вірить, що ти батько.

Потішений Рохеліо поманив хлопчика до себе.

— Іди сюди, шибенику! — І приязно поплескав його по плечах. — Твій батько старший за мене?

— Ой, у нього біла борода!..

— А твоя мама?

— Ні, вона молоденька.

Рохеліо зловтішно посміхнувся і сказав синам, щоб дали хлопцеві цукерок.

Воскресла батьківська любов спонукала його привести синів до Тересиної квартири, і вони збилися всі четверо в кімнатці, де і вдвох було тісно. Діти, які потрапили туди вперше, злякалися, що їхні батьки так бідно живуть, і задихались од спеки між чотирьох стін. Це сповнило серце Рохеліо гіркотою та розпачем. Тереса, занепокоєна похмурим поглядом коханого й розгубленістю незвиклих до такої тісноти дітей, попросила його одвести їх до школи; Рохеліо відмовився, і вона сама одягнулася й повела хлопців назад.

Коли вона повернулася, Рохеліо знову почав говорити про смерть і про те, що він нікому не потрібний — ні їй, ні дітям, — і ні в чому не має щастя. Мовляв, він би залюбки застрелився, але навіть цього не годен зробити… Тереса плакала, обнявши його.

На другий день життя пішло заведеним звичаєм, але Тереса, боячись, щоб коханий знову не віддалився од неї, подвоїла свої турботи про нього й догоджала йому, як могла. Та скрута ставала дедалі відчутніша, і Тереса попросила Домінгу таємно від Рохеліо продати дещо з її прикрас. Залишила собі тільки золоті сережки, подарунок покійної матері. Її дедалі дужче непокоїла поведінка Рохеліо, який ще недавно милувався, коли вона шила, а тепер супився і мовчав, поринувши в чорні роздуми. Якось він прийшов лютий, знервований: на розі вулиці побачив Кармелу, яка їхала в екіпажі, і кинувся навтікача, петляючи, завулками, щоб не потрапити їй на очі.

— Що з тобою? — спитала Тереса, помітивши на його обличчі тривогу.

— Нічого, — глухо відказав він, уникаючи дальших розпитів.

Тереса взялася до роботи, але краєчком ока насторожено стежила за коханим. Він стомлено заплющив очі і сидів мовчки. Вона швидко шила, вдаючи, що не зважає на його стурбованість. Раптом Рохеліо скочив, як на пружинах.

— Я не гідний твого кохання, Тересо! Я — мерзотник!..

Впадаючи в істерику, він мав свій розрахунок: якщо всі вони — Тереса, дружина і діти — зненавидять його й з огидою відштовхнуть, він тоді обере нову дорогу і житиме спокійно.

Тереса злякано обернулась і здивовано глянула в його безтямні очі. Але він, бувши боягузом, звик брехати всім, ба навіть собі самому, і ось тепер під її пильним поглядом знову поплив за течією.

— Чому, любий? Скажи правду! Чому говориш таке?

Неспокійні чорні очі, здавалося, заглядали просто йому в душу, і він знову збрехав.

— Та нічого… Мені боляче, що я б'ю байдики, а ти так тяжко працюєш…

Тереса рукою затулила йому рота.

— Дурненький, а хіба ж ти, якби міг, не робив би того самого задля мене?

Вона розчулено обняла коханого, намагаючись поцілунком розвіяти сум, що потьмарив йому чоло.

Від цього дня Рохеліо, виходячи з дому й вертаючи назад, мався на бачності й озирався кругом, наче злодій. Та Кармела не появлялася: можливо, тому, що тепер він навідував Тересу в інший час, а може, їй заважала Марго. Мало не щодня йому додому надходили листи від Кармели, але він рвав їх, не читаючи. Він перестав заглядати до перукарні, знаючи, що невгамовна гріховодка може застукати його там, а вдома ніколи не підходив до відчиненого вікна. Жив немов злочинець, якого розшукує поліція, і не мав ані хвилини спокою. Тепер він зовсім не стежив за своєю зовнішністю, чого ніколи раніше з ним не траплялося, і часом ходив по кілька днів неголений, з пом'ятим комірцем. Йому подобалось удавати з себе жертву. Прикидаючись мучеником, він крадькома зловтішно стежив за сумними поглядами бідолашних жінок. Колишні друзі обминали його на вулиці, а він сам ховався і весь час твердив, що його ненавидять через безпросвітну бідність.

— А знаєш, — червоніючи од гніву, сказав він якось Тересі,— я вже не зустрічаюся з Пако. Він обминає мене, як собаку. Мовчить і одвертається, наче між нами санітарний кордон од заразної хвороби. Але постривай! Нехай я зведусь на ноги, і тоді…