Читати книгу - "Тенета зради"

забрати мескалін у Турідду, щоб пустити його в діло. І якби Турідду йому сказав, що Ульріко не віддав йому мескалін, привезений з Генуї, то стало б відомо, що він залишив його собі, тому Ульріко поїхав до «Бінаскіни» й машиною зіпхнув його разом з приятелькою у Навільйо.

Це теж мало певну логіку: кур'єр залишає собі наркотик замість того, щоб передати людині, яка повинна розподілити його між агентами, — адже вигідніше працювати на власну руку, — тоді вбиває цю людину, щоб ніхто не знав, що він нічого їй не дав.

— А тоді? — невдоволено спитав Дука.

— А тоді ми зачекали кілька днів після смерті Турідду, щоб знати, чи поліція знайшла при ньому мескалін. Та невдовзі стало ясно, що ви нічого не знайшли, оскільки він його й не одержав. Потім ми пішли до Ульріко, але той сказав мені, що вже передав наркотик Турідду. Я й повірив і тепер ніяк не можу йому цього пробачити. — Навіть четвертувавши людину, він не міг їй пробачити.

Дука відчув, як від огиди шлунок йому підвело аж до горла.

— Розповідай далі, виродку, — глухо промовив він. Вальтрага повів далі:

— І оскільки Ульріко передав товар Турідду, то вбив його, напевно, Сільвано; він, либонь, забрав мескалін собі замість того, щоб пустити його в діло, тому й зіпхнув Турідду в Навільйо. Саме через це я й спровадив на той світ Сільвано та Джованну. Ледве дізнавшись, що Ульріко передав товар Турідду, ВОНИ звеліли мені: «Поріши їх!» І я порішив Сільвано. Та Ульріко мене обдурив. — Лють від того, що його обдурено, ще дужче перекривила Вальтразі обличчя, вже й так спотворене пластирами та синцями, і він, освітлений променями сонця, що било йому в очі, мав ще огидніший вигляд. — Це він, Ульріко, привласнив товар, а не Сільвано, який так і не одержав його від Турідду.

Дука подумки всміхнувся: Карруа таки мав рацію — це справді чудово, що вони вбивають один одного, зраджують один одного, крадуть один в одного партії. наркотиків, грабують один одного; тепер усі три випадки з падінням машин у Навільйо та в Ламбро здавалися логічними і природними, як і чвари між благородними синьйорами у цьому великому концерні з численними й різноманітними галузями діяльності у країні та за її межами. Залишалося тільки одне нез'ясоване питання.

— Тоді куди ж поділися дві партії мескаліну-шість?

— їх сховав Ульріко, але я не зумів видобути з нього правду, він усе твердив, нібито нічого не знає, і тоді… тоді я втратив терпець.

Відома річ: утративши терпець, скручуєш комусь в'язи. Дука опустив очі й дивився в підлогу, щоб не бачити того мерзотника. І в цю мить, на щастя, ввійшов поліцейський з кавою та граппою, а його колега, що вже був тут, подав їх громадянинові Клаудіо Вальтразі, який дуже кепсько себе почував. І поки не відбудеться законний суд, називати його вбивцею заборонено.

— Коли він доп'є каву, — озвався Дука, все ще не підводячи погляду, — заберіть його з-перед моїх очей і відведіть у камеру.

— Гаразд, докторе, — сказав Маскаранті.

І коли поліцейський вивів нарешті громадянина Клаудіо Вальтрагу, Дука підвів очі й сказав до Маскаранті:

— Ну ось, ми закінчили, я їду додому. — Він закурив сигарету з коробки «Націоналі». — Залишається тільки ця історія з двома мішечками мескаліну. — Звичайні «Націоналі» личать чоловікові багато більше, ніж ті, що їх виробляють на експорт; якщо до них звикнеш — ти справжній чоловік. — Якщо їх зоставив собі Ульріко, то він міг дати їх на схов Розі Гавоні, своїй давній подрузі. Ті телепні не додумалися зробити в неї обшук. Поїдьте ви до цієї жінки, а для мене питання вичерпане.

— Вона у лікарні, в шоковому стані, — сказав Маскаранті. — Після того, як їй довелося розпізнавати в трупарні Ульріко Брамбіллу.

Ще й у якому шоковому стані! Дука прекрасно розумів ту жінку.

— Як тільки трапиться можливість, допитайте її. Вона, певна річ, заговорить, щоб помститися за те, що вони вбили її коханця, — сказав Дука.

Вони вийшли з кабінету й піднялися до Карруа. Той, пишучи щось, озвався:

— Отже?

— Маскаранті усе записав, він тобі розповість що й до чого, — сказав Дука. — А я своє закінчив і йду додому.

— Улов у нас добрячий, — промовив Карруа. — За грати потрапили люди з іменами такими високими, як вежі.

— Стережися, сіті часом рвуться, коли до них потрапляють такі великі рибини.

— А через тебе у мене завжди рветься терпець. — Карруа спідлоба глипнув на Дуку. Справжній розлючений сардінець.

Але він, розлючений романьйолець Дука Ламберті, поглянув на Карруа з усмішкою.

— Саме тому, що в тебе через мене рветься терпець, я йду геть. Залишається ця історія з наркотиками, які невідь-куди поділися. Тут не все ще ясно, хто знає, що з цього вийде, та про це подумає Маскаранті. А я пішов.

— Зачекай хвилинку. Я хотів тобі сказати, що ти чудово з усім упорався. Це була найбільша банда на Півночі.

— Це твоя заслуга, що ти довірив таку справу мені. У тебе нюх на таланти, вмієш розпізнавати геніїв.

— Сядь на хвилинку, я хочу з тобою поговорити, і облиш жартувати.

— Сідати не буду, я вже насидівся перед одним виродком.

— Я хотів тобі сказати, що ти чудово з усім упорався.

— Ти вже сказав.

— Дозволь мені висловитись, Дуко, а то я розгніваюсь. — Карруа говорив зворушливо-тихим голосом. — Ти прекрасно упорався зі справою, і я міг би виклопотати тут посаду для тебе.

— Залюбки, ця робота мені до вподоби. — Цікаво, яка в нього буде платня? Мабуть, тисяч сто сорок, адже його рекомендує сам Карруа; вряди-годи ще й якісь добові, коли йому пощастить; а коли якийсь злочинець вистрелить у нього і він, скажімо, осліпне, його за рахунок держави пошлють до школи для сліпих, і він там навчиться працювати на телефонному комутаторі. Хіба ж не сидів усього кілька років тому тут, на комутаторі поліційного