Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

усієї сили вдарив його кулаком в обличчя. Голова Тіттенкралле відкинулася набік.

Ще не вірячи, що йому таки вдалося все це зробити, Тоні Вуст підвівся. Тіттенкралле лежав у нокауті. Гудрун підтримала Тоні за плечі. Він вдячно прийняв її допомогу. Кілька секунд вони стояли мовчки. Дівчина майже тримала його на собі. А він тільки гладив її долонею по щоці і не знаходив слів. Хотів сказати «дякую», але натомість після короткої паузи спитав:

— Як ти сюди потрапила? Знизу долинули поліційні сирени.

Нарешті! Тепер він міг полишити все інше на колег. Своє діло він зробив, але вже не годен був навіть звільнити Франца Беккера від наручників.

— Ну, то як ти сюди потрапила?

Гудрун тісніше пригорнулась до нього й мовила:

— Я побігла до телефону. У кабіні був якийсь рокер. Я не зважилася перервати його і побігла назад, щоб знайти по той бік вулиці ще одну телефонну будку. І якраз тоді почула крик пані Шівас. Я зрозуміла, що там у вас бійка і телефонувати у поліцію вже ніколи. Я полізла вгору по риштуваннях. На кожному поверсі зазирала всередину, але тебе ніде не було. Я хотіла допомогти тобі, просто допомогти. Я ні разу не глянула вниз, поки не піднялася сюди. Інакше б я зомліла. Я завжди боялася висоти. У школі мене навіть від вправ на колоді звільняли, бо в мене паморочилось у голові. — Вона зовсім по-дитячому захихотіла.

— Але хто… хто викликав поліцію?

— Мабуть, пані Шівас. А де вона?

— Авжеж, пані Шівас! Вона була тут, на третьому поверсі і, видно, тихенько спустилася вниз. Ох, мала, я вже більше не можу. Геть видихався.

Але їм ще треба було дати раду із Францом Беккером. Зняти з нього наручники їм так і не вдалося. Та з його вдячних очей було видно, що він відчуває. Усі троє притислись одне до одного тремтячими від хвилювання тілами, наче були однією сім'єю чи химерною групою коханців.

Франц Беккер заплакав.

Поліцейські, як Тоні й сподівався, кинулися нагору сходами, мов стадо биків. Вони щось кричали, блискали на всі боки ліхтариками, внизу вили сирени, бракувало тільки стрілянини.

На останньому поверсі вони побачили трьох людей, що сиділи на підлозі, пригорнувшись одне до одного. Поліцейські, заспокоївшись, сховали зброю. На Тіттенкралле відразу наділи наручники. А Франца Беккера від наручників звільнили, і вони троє повільно, обережно рушили сходами вниз. Спереду і ззаду їх супроводили поліцейські.

Спускаючись униз, вони зустріли Порно-Мюллера. Він увесь аж сяяв, наче то був його власний успіх. Од безмірної радості він плеснув Тоні по плечу, — звичайно, просто по рані, — і врочисто проголосив:

— Ну що, гарно ми попрацювали, Тоні?

Щоразу, коли Порно-Мюллер, збуджений і енергійний, аж сяяв від радості, Тоні Вуст знемагав від бажання шпурнути йому в обличчя кусень торту, вилити на штани гарячу каву чи зробити ще якусь капость. Але сьогодні він не мав сили навіть гідно відповісти, хоч нагода була якнайсприятливіша.

Зрозумівши, що від Тоні Вуста нічого не доб'ється, Порно-Мюллер звернув свій погляд на Гудрун Кох. М'язи його заграли, усміх поширшав, він ще раз по-приятельськи плеснув Тоні Вуста по плечу й радісно мовив:

— Це просто чудово, Вурсте. Вибач, звісно, що я знов так на тебе кажу, Ковбаско! Але цю справу ми таки чудово облагодили! Скільки зайців убили одним пострілом! Хай би хтось іще спробував! Цю малу шукають уже кілька днів, батьки подали заяву. Ми обнишпорили всі борделі від Гамбурга до Мюнхена. Вона ж не абияка штучка. Я про неї довідався випадково, вона теж замішана у справі з клубом «Афродіта». Тепер ми повернемо її до батьків. Ну хіба не вдалий день?

— Не торкайся до мене, лягавий! — зарепетувала Гудрун Кох.

«Пусти її, Порно-Мюллере, — подумав Тоні Вуст. — Краще пусти її, а то я розмажу тебе по стіні».

Він не мав уже сили сказати це вголос. Щось у ньому зламалося. Він нічого більше не міг. Завтра він знову кинеться в боротьбу. Але сьогодні не може. Безсило озирнувшись, Тоні потюпав далі сходами.

Внизу Мюллер уже доповідав по радіотелефону про успішне закінчення операції. Зрозуміло, він не забув докладно змалювати свою участь у ній, а заразом сповістив, що схоплено — саме так він і сказав: «схоплено» — тринадцятирічну повію Гудрун Кох, про яку її батьки заявили як про зниклу безвісти, можливо, навіть викрадену.

Мюллер дістав розпорядження передати її службі у справах молоді.

Гудрун дряпалася й кричала. Два поліцейські насилу втягли її в машину. Порно-Мюллер при цьому лише єхидно посміхався.

— Допоможи мені, Тоні, допоможи мені! Ти не можеш отак мене покинути! Який же ти підлий боягуз, яка свиня! Ти такий самий, як вони всі! Ніколи, ніколи тебе не хочу більше бачити! Мерзотник!..

Глухо зачинилися дверцята автомобіля, і дальшої лайки Тоні вже не чув. Разом із Францом Беккером їм треба було до лікарні. А Мюллер уже помчав до управління. В годину тріумфу краще бути ближче до шефа. Лікарня йому ні до чого.

Франц Беккер і Тоні Вуст удвох дожидали санітарної машини. Свою закривавлену, понівечену голову Франц Беккер стомлено притулив до плеча Тоні Вуста. Кволим голосом він промовив:

— Слухайте, ви врятували мені життя. Ви і та мала. Я давно вже лежав би там унизу. Тим більше, що всі ви вважали мене за спільника. Та це не так. Я не спільник. Це ж я вбив Маркуса Бергера.

Тоні Вуст уже думав, що робочий день у нього закінчився. Він хотів тільки показатися лікарю, та й годі. Натомість по його тілу знову побігли мурашки. Беккерові слова скидалися на зізнання. Писати протокол Тоні, звісно, не міг. Але мусив-таки зібратись на силі, аби добре затямити розповідь Франца Беккера.

— Це зробив би на моєму місці кожен батько. Я не соромлюся свого вчинку. Аніскілечки. Навпаки! Я навіть пишаюся ним. Усе, що ми з дружиною розповідали вам про Маркуса Бергера, правда. Він умів прикидатися,