Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

що він тобі не пара, але що, як він закохається в тебе?

- Та він уже давно... закоханий,- вихопилось у Рут.

- Цього й слід було сподіватися,- лагідно мовила місіс Морз.- Хіба можна знати тебе й не кохати?

- А от же Олні ненавидить мене,- палко вигукнула Рут.- І я теж ненавиджу Олні. Коли він приходить, я стаю наче кішка, мені хочеться дряпатись. Я знаю, що я йому противна, а він мені то вже й зовсім противний. Зате з Мартіном Іденом мені добре. Мене ніхто ще не любив,- не любив по-чоловічому. А це дуже приємно, коли тебе так люблять. Ти розумієш, мамусю, що я цим хочу сказати. Приємно відчувати себе справжньою жінкою,- Схлипуючи, Рут сховала лице на грудях у матері.- Я знаю, що дуже погана, але я щира і кажу те, що відчуваю.

В душі місіс Морз змішались і смуток і радість. Її дочки - бакалавра мистецтв - не стало, перед нею сиділа її дочка-жінка. З експериментом пощастило: дивну прогалину в характері Рут було заповнено, до того ж цілком безпечно й безболісно. Цей неотесаний матрос був просто знаряддям, і, хоч Рут не любила його,- він пробудив у ній жінку.

- У нього навіть рука тремтить,- звірялася Рут, усе ще соромливо ховаючи обличчя.- Це страшенно кумедно й смішно, але мені справді жаль його. Коли в нього руки занадто вже тремтять і очі занадто виблискують, я кажу йому правду про його життя й про те, що він не в той бік хоче його виправляти. Але я знаю, він обожнює мене. Його очі й руки не обманюють. І на саму думку про це, я відчуваю себе дорослою. Я відчуваю, що є в мені щось таке природно моє і що тепер я така сама, як і інші дівчата та... молоді жінки. Я знаю, що раніш я не була до них подібна, і це непокоїло тебе. Ти думала, що я нічого не знаю про твій неспокій, але я знала й хотіла... «добутися свого», як каже Мартін Іден.

Для матері й дочки священними були ці хвилини, коли вони так розмовляли у вечірньому присмерку, і очі їм зайшли вільготою. Рут була сама невинність і щирість, мати - спокійна порадниця, повна любові й співчуття.

- Він на три роки молодший від тебе,- сказала мати.- У нього немає ні становища в суспільстві, ні посади, ні певного заробітку. Він дуже непрактичний. Якщо він кохає тебе, то мусив би в ім’я здорового глузду робити щось таке, що дало б йому право одружитися з тобою, і не бавився тими нікчемними оповіданнями та дитячими мріями. Боюся, що Мартін Іден ніколи не стане дорослим. Він не шукає собі відповідної чоловікові роботи, як то колись твій батько, і всі наші друзі, хоч би й містер Бетлер. Здається, Мартін Іден ніколи не навчиться заробляти гроші. А світ так улаштований, що для щастя потрібні гроші. О ні, я не кажу про якесь неймовірне багатство, але треба ж мати досить коштів, щоб жити пристойно і з певними вигодами. А він... нічого не казав тобі про свої почуття?

- Ні слова. Навіть і не пробував. Та я однаково цього не допустила б. Я ж його зовсім не кохаю.

- Я дуже рада. Мені було б прикро, якби моя дочка, єдина дочка, така чиста й невинна, полюбила людину його крою. На світі багато чоловіків шляхетних, чистих, чесних і мужніх. Зачекай на них. Одного чудового дня ти зустрінеш такого чоловіка, і ви покохаєтеся між собою, і ти будеш із ним щаслива, як я з твоїм батьком. І ще одне треба пам’ятати...

- Так, мамо.

Голос місіс Морз забринів тихо й ніжно:

- Про дітей.

- Я... думала про це,- визнала Рут, пригадуючи непрохані мрії, які часом бентежили її, і знов почервоніла від дівочого сорому, що доводиться говорити про такі речі.

- Отож саме через дітей містер Іден не може бути твоїм чоловіком,- суворо промовила місіс Морз.- Треба, щоб вони успадкували бездоганно чисту кров, а йому цього, боюся, якраз і бракує. Твій батько розповідав мені про матроське життя і... та ти й сама розумієш.

Рут стиснула матері руку на знак того, що вона розуміє, хоч насправді їй при цьому ввижалося щось невиразне, далеке й страшне, щось поза межами уяви.

- Ти ж знаєш, я нічого не роблю, не сказавши тобі,- почала вона,- тільки іноді ти сама мене питай, як от сьогодні. Мені давно хотілося тобі розповісти, та все не знала як. Я знаю, тут нічого соромитися, але ж ти можеш допомогти мені. Іноді, як от сьогодні, питай мене, щоб я могла висловитися.

- Бо ти ж, мамо, теж жінка! - піднесено вигукнула Рут і, випроставшись, схопила матір за руку, зазираючи їй у присмерку в очі і радісно відчуваючи цю нову, ще не усвідомлену рівність між ними.- Я ніколи б не подумала так, якби не ця наша розмова. Я мусила сама відчути себе жінкою, щоб зрозуміти, що ти теж така сама жінка.

- Ми обидві жінки,- мовила мати, пригортаючи її до себе й цілуючи.- Ми обидві жінки,- повторила вона, коли вони обнявшись виходили з кімнати, огорнені новим почуттям товариської близькості.

- Наша дівчинка стала вже жінкою,- гордо повідомила місіс Морз своєму чоловікові годиною пізніше.

- Тобто ти хочеш сказати,- сказав той, пильно подивившись на дружину,- що вона закохалася?

- Ні, тільки те, що її покохали,- посміхаючись, відповіла дружина.- З експериментом нам пощастило. Нарешті, вона прокинулась.

- Тоді нам треба збутися Ідена,- шорстким діловим тоном сказав містер Морз.

Але його дружина похитала головою:

- У цьому немає потреби. Рут каже, що через кілька днів він вирушає в плавання. Коли він повернеться, її тут уже не буде. Ми пошлемо її до тітки Клари, і хай вона проведе рік на Сході. Інший клімат, нові люди й свіжі враження - якраз те, що їй потрібно.

 

РОЗДІЛ XX

 

 

Бажання писати знову прокинулось у Мартіні. В голові самі собою з’являлися задуми оповідань та віршів, і він робив невеличкі начерки, щоб колись пізніше їх використати. Тим часом, однак, не писав. Це були в нього коротенькі