Читати книгу - "Люборацькі, Свидницький А. П."

class="c1">Смотрич обтікає город кругом, що з якого боку не їхати в Кам’янець, конче треба через воду: з Руських Фільварків і мосту нема; від цісарського (остріяцького) кордону 126 їдуть Підзамчем та крізь фортецю, а далі мостом, ще турецьким, кажуть. Тут і незавважно, що їдеш над безоднею, бо гора з горою тим мостом зведена, тільки вода шумить під ногами. Як їхати з нашого боку, то проїхавши підгорком - Польськими Фільварками, спускаються вниз, так узбіччю, бо рівно не можна з’їхати, хіба впасти та вбитись.

Спустившись з гори, круто повертається цоб - аж таки назад і їдеться попід скали. Цабе тут Смотрич тече, а за нив височенна самородня стоїть стіна-круча, що по ній тепер ступанка в город. Отак попід скали, як проїхати з четверть верстви, повертається цабе на міст, а за мостом - цоб. Тут, повище мосту, притулилась до стіни башта, а понижче, ступнів з двадцять від башти,- Польська Брама; стоїть стіна мурована від скали до річки. В давнину вона й через річку йшла склепінням до другої башти, що й тепер стоїть на польсько-фільварецькім боці під скалою ж; та склепіння розвалили, лиш купа каміння, чамуром поспаюваного, серед Смотрича стоїть, де воно впало. В стіні розвороття для брами, та самої нема, лиш діра та назвище зосталось. На стіні від мосту, справа від діри, католицький образ висить - св. Ганна; зліва була башта, а тепер руїни і в них солдатська кашоварня. Оце все зветься Польська Брама. За нею в праву руку повз самісіньку стіну тепер ступанка в город, а просто проти брами дорога вилами розходиться: та віднога, що на гору, йде в город крізь Вітряну Браму, а друга йде долиною повз тепер пусту порохівню, що ген-ген стоїть від Польської Брами, і в город не виходить. Цю долину один інспектор семінарії прозвав Палестиною.

День був гарячий - сказано в серпні: сонце пекло, наче думало ввесь світ запалити; ворони по скалах хакали, роти пороззявлявши; вітер - щоб дихнув, листя пів’яло. Саме в цю спеку котив віз за возом все з семінаристами - та не з правдивими, а з тими новаками, що мають їх приймати в семінарію. Цим реченець по п’ятнадцяте серпня, та й посипались, мов з рукава їх вив’язав; а старшим по перше вересня, то ті ще дома гуляли. Їдуть хлопці, позгорблювались; в очах безнадія світиться та переполох, а в душі дрижаки скачуть. «Господи, господи! що то буде?» - кожен думає. Кожному в голові був той екзамен, що як митарства, так його не минути, коли хочеш в семінарію.

Між всякими візками та бричками та бри́ками була і знакома проскочу́ща невидимка паніматки Люборацької - везла панотця Якима, пана Тимоху і панича Антося. Другі ж їхали, куди кому довелось: хто прямцював у город, хто на Польських Фільварках остававсь, а ці потюпали Палестиною. Тут непоо́даль від порохівні, дімок стояв, гонтою вбитий, муром обмурований, причілком до Смотрича. Тут жив собі міщанин, що в його кватирував о. Яким ще семінаристом, то й послі заїздив, коли тільки доводилось бути в Кам’янці.

Отож і тепер причалив до старого знакомого, щоб і Антося тут поставити, і самому перебути, поки діло скінчить.

Від города і від Польських Фільварків тут височенні кручі понахмурювались, наче ждуть жертви і сердяться, що не хутко йде. Так би й сказав, що це ті самі гори, що одна з одною б’ються, як в казках кажеться; та як придивишся, то, правду сказавши, це не гори, а наче в проваллі на дні вигнало гриб без хвоста. Люди знайшли його, та, не мігши нічого подіяти, як корпались йому на тім’ї, так і осіли, лиш краї де-де обколупали. А гриб тим часом і закам’янів. Як не стало для всіх місця там, то хто слабіший був, скотився і осів внизу, де тільки вода ревла. Отож як на грибі Кам’янець, а в долині Палестина. В Палестині чимало семінаристів живало, та ще не поз’їздились, то Антосьо сам був, як палець - ні розказати, ні розпитати.

Отакомившись тут, у Палестині, о. Яким і каже Антосьові:

- Взавтра ж, як ітиму до консисторії, покажу тобі семінарію; а тепер, коли хоч, піди так, роздивися на город, а я ляжу спочину.

Та Антосьо не пішов, тільки надвір вийшов і роздивлявся на гори та жахався, як люди лазили по них, ступаючи з прискалка на прискалок. Якби котре урвалось, то цілої кісточки не зосталось би. І аж серце хлопцеві завмирало, аж волосся їжилось, аж мало не крикне неборак, як хто схибнеться, а ті скачуть, як дикі кози, і гадки собі не мають.

Хто був у Кам’янці, той мусить знати Губернаторську площадь - штирогранястий пляц. На тім пляцу, як на пляцу; нема нічого, хіба який духовний до консисторії протягне та поліціян свариться; а по боках всякі доми йдуть: і малі, і великі, і білі, і сірі, й перисті; де пан живе, де простий міщанин, а так по один бік стоїть дворянське депутатське собраніє. Проти цього собранія по другий бік пляцу, на розі, довгий пльондрований дім і за ним білу церкву видно з зеленим дахом - собор. Вікна в цьому домі на спіднім пльондрі бог зна колишні, в двадцять чотири шибки, і рамці, хоч дубові, поперегнивали. Іноді тут як в казані кипить, клекоче, і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт; а іноді - як у пустці, лиш вітер гуде. Як ідуть повз цей дім міщани,- а вони в Кам’янці все великої руки, до носа й віником не дістанеш: все їмосці та йогомосці. І то йогомосць, що жидам воду попирає, а вони його без суда, без права товчуть; [і то їмосць, що] підтомлена, з дешевої лягла 127 під тином спочивати в будяках - все їмосць, все йогомосць! Так, як іде повз той дім їмосць, найбільше йогомосць, то декотре нахилиться до вікна, крикне: «Книш!» і далі потягло. То вже лиш дивись: з якого вікна, що напереді, і виставиться з півкопи дуль під самісіньким носом їхмосці, піде свист, регіт. А іноді з вищого пльондра, наче голуб’яче яйце, так і лясне на тім’я, тільки бризки підуть. Хто ж то плюнув? В вікнах чимало, та ніхто