Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

іншому напрямку, і навіть хотів повернутися. Через скелясту місцину він не побачив, що дорога розгалужується.

— Ще трохи пройду й тоді повернуся — так я вирішив для себе, — розповідав Дік, — а коли зайшов за невисокі, як оці, скелі, то побачив найбільше жахіття у своєму житті — долину, усіяну тілами вогнекрилів.

— Кого? — перепитав Ештон, усвідомлюючи, що ввечері в той момент, коли вогнекрил показував їм коротку дорогу до будиночка й відчував небезпеку, можливо, тривав бій із його побратимами-вогнекрилами.

— Вогнекрилів, друже. Фіолетових вогнекрилів. Усі вони були мертві. Мене досі трусить від того видовища. Їх було стільки… Стільки… — Дік ковтнув слину, йому пересохло в горлі, хотілося пити й водночас бракувало повітря. — Я не слабкодухий, але аж ніяк не хотів би ще раз пережити щось подібне.

— Це неможливо, — Ештон ледь стримувався, — неможливо. Хто міг напасти на… — він хотів сказати «вогнекрилів», але замовк — згадав побачене біля свого будинку.

Отже, фіолетові вогнекрили переможені. Це означає, що його товариш-вогнекрил відчув небезпеку й полетів на поклик своїх друзів, щоб зустріти там погибель. У нього більше немає щирого, вірного друга… Так безглуздо й так боляче! Ештонові не хотілося говорити ні з ким і ні про що. Він навіть у думках не хотів змиритися з тим, що нещодавно врятований вогнекрил — мертвий. Проаналізував ще раз, і рятівна думка «а може, він не встиг…» викликала двоякі відчуття.

— Я помітив, як ти поспіхом повертаєшся назад і, щиро кажучи, спочатку навіть подумав, що й ти їх бачив. Мені здалося, що ти чогось недоговорюєш. Але коли ти миттєво заснув, я зрозумів, що помилявся. Побачивши таке, заснути неможливо…

Ештон підійшов до Діка, по-братськи поплескав його по плечу. Обох трусило. Інші ловці, мабуть, ніколи не бачили вогнекрилів — звістка їх приголомшила б, та вони навіть не уявляли сили й потужності людиноптахів. Ештон і Дік вирішили не розповідати побратимам про вогнекрилів. Сказали лише Дервішу — він багато чого знає й уміє, порадить, підкаже, не зрадить. Він не балакучий, і на нього можна покластися як на себе.

— Я відправив Лютина й Бора тим шляхом, який ви не обстежили, — Дервіш був стомлений і задумливий.

— Хто обстежить цю дорогу ще раз? — Ештон ані на мить не сумнівався, що це треба зробити.

Зголосився Дервіш. Ештон склав йому компанію. Йому й Діку Дервіш дав випити більшу, ніж іншим, порцію здолай-трави.

— Зібрана в краю Плаїв, — хвалився ловець, — тут такої нема, будь-яку лихоманку здолає.

Напій водночас бадьорив і заспокоював. Дік, випивши, ліг перепочити, а Ештон навпаки відчув приплив сил. Ловці залишили двох товаришів на чатах, а самі розбилися по двоє і рушили в домовлених напрямках.

…Дервіш та Ештон дійшли до роздоріжжя.

— Тут, мабуть, Дік помилився й пішов тією дорогою, що посередині, — уголос розмірковував Ештон. — Я провів дівчину дорогою, що ліворуч, тому нам направо.

— Тільки б тих, — Дервіш навіть не хотів вимовляти імен Бора й Лютина, — не зустріти.

— Не хотілось би, — підтримав його Ештон.

Бій вогнекрилів і магів

Але не встигли ловці пройти й кількасот метрів, як побачили, що їм назустріч рухається купа люду: купці, два маги, зо два десятки осіб у коричневому одязі та ще декілька чоловіків, на яких учора Ештон не звернув уваги.

— Дивна компанія, — шепнув Дервіш.

— Ще б пак! — погодився Ештон.

— Настільки дивна, що вони навіть можуть бути тими, кого ми чекаємо, — Дервіш, як завжди, спокійно оглядав прибулих.

— Не знаю, не знаю… Дивний гурт, та якщо в цьому гурті Правитель, то можна вважати наші пошуки легкими, а мені ніколи нічого в житті не давалося легко, — Ештон гірко усміхнувся.

— Усе трапляється вперше, — і Дервіш вийшов на стежку, щоб його помітили.

— Мир вам! Я — вершинний. Ми шукаємо Правителя, бо маємо підстави хвилюватися за його життя й добробут цього світу. Гадаю, маги не наважаться напасти на вершинного. Хоча хто, як не вони, могли бути зацікавленими в тому, щоби загинули всі фіолетові вогнекрили? — Ештон випалив усе скоромовкою, вийшовши наперед.

— Зупинитися! — наказав магам один із купців, який увечері так люб’язно спілкувався з Ештоном і Арнікою.

Раптово на світлому, безхмарному небі, прямісінько над Дервішем, закублилися хмари, гримнув грім, і в землю між ловцями й дивним гуртом ударила блискавиця. Перед Ештоном з’явилася невелика тріщина, яка поступово збільшувалася, і він зупинився.

Двоє магів помахом рук устигли знову начаклувати й направити на юнака блискавиці, що з’являлися чи то зі щільно завішеного темними хмарами неба, чи то з їхніх широких рукавів. Він ухилився, а маги ще раз розмахнулися, зовсім не зважаючи на протести Правителя, і блискавиці вдарили знову. Ештону пощастило вдруге. Дервіш щось кричав, навіть спробував перестрибнути щілину, але вона розрослася настільки, що ловець зірвався в неї й тримався за край з останніх сил. Якби маги не були зайняті Ештоном, Дервіш загинув би.

Якийсь чоловік щось розпачливо кричав до того купця, що намагався зупинити магів, водночас щось наказуючи людям у коричневому. Вони кинулися навперейми магам і миттю крутнулися за годинниковою стрілкою, обводячи однією ногою навколо себе коло. Над кожним здійнявся стовп куряви. Блискавиці замигтіли, і завдяки суцільній куряві Ештон вивернувся ще раз. Він опинився біля того місця в щілині, звідки намагався вибиратися Дервіш. Ештон устиг схопити його за руку саме тієї миті, коли ловець уже майже ковзнув донизу. Удвох із якимось купцем вони підтягли Дервіша догори, і той опинився разом з усіма. Стовпи куряви потроху розсіювалися, і Ештон уже приготувався був до найгіршого, але навпроти двох магів, які здійняли таку колотнечу, наче із землі виросли двоє інших. Потім з’явилися ще декілька, а за ними раптом постали… фіолетові вогнекрили! Декілька шеренг фіолетових вогнекрилів! Живих! Як це можливо?.. Один із них стояв упівоберта до Ештона, і йому навіть здалося, що вогнекрил усміхається!

Магів, які викрешували блискавиці, було менше. Вони розуміли, що ніхто їх не пощадить, і були готові боротися до останнього. Один із них поглядом відшукав дивного купця й хотів був схопити його, узяти в заручники, але маги, що стояли з ловцями й вогнекрилами, застерегли його жестами. Відчайдух зрозумів, що перемога на боці супротивника. Купці та їхні дружини, що опинилися посередині, у гущі бою, зробили декілька кроків у бік фіолетових вогнекрилів, про всяк випадок подалі від двох магів, що зігнорували наказ загадкового купця. Купця?.. Але ж купці магам не наказують! Отже, це таки Правитель?!

Тим часом ситуація змінилася — за двома магами хтозна-звідки насіялися вишневі вогнекрили, наче з сіро-чорних гнітючих хмар