Читати книгу - "Сабіт. Її перевертень, Влада Калина"

Розділ 26

Дана

-Відпустіть мене! - я намагалась відбитися від цих амбалів, що схопили мене, як ляльку і тягнули до Ворона. Вони здається слідкували за маєтком Сабіта, адже через хвилин двадцять, наздогнали наш автомобіль на дорозі. Перегородили дорогу, Жорика вирубили, а мене згребли, як якусь річ, та кинули до свого авто.

"Цікаво, а люди Ворона, що цілісінький місяць шпигували, щоб викрасти мене, чи тільки сьогодні?"

-Відпустіть, кажу! - ці два бугая, мовчки вели мене по коридорі будинку, в якому мене не було аж шість років. Колись тут мешкали наші батьки, а тепер місце зайняв Ворон. Який добився того чого хотів. Я в його руках.

- Заходь! - один із двохметрових чолов'яг відчинив двері, а інший мало не закинув мене всерединну. - А ось і ми! - відчитався Олегу, що сидів на м'якому кріслі, розставивши ноги. Він курив сигарету, спокійно, мовчки, дивлячись на мене.

"Ох і ненавиджу я його!"

Мерзотник. Я навіть не уявляю, що цей вбивця зробить зі мною, за те, що я втекла.

Ворон кивнув чоловікам, щоб вийшли.

-Ну, привіт Дана. Я й забув яка ти красуня,- посміхнувся. Від його посмішки мороз по шкірі. Мене так трясло. Я цього придурка боялася більше ніж Сабіта- перевертня. Господи!!!

- Чого тобі від мене потрібно? - обернулась навкруги. А тут все змінилось. Ця кімната, що була моєю колись… Вона змінилась.

- Мені потрібна ти. Хіба ж до ціх пір ти не зрозуміла цього? - кинув сигарету в попільничку і підвівся. В мене аж ноги похололи коли Олег почав підходити. - Ти ж знаєш, що я одержимий тобою. Знаєш!!! - крикнув. - І втекла! Втекла до цього… Монстра!!! - зі швидкістю кулі підійшов до мене і взяв за підборіддя. - Я ненавиджу цю с*ку! Він ще шість років тому хотів тр*хнути тебе! - його озвірілий погляд був страшнішим ніж у перевертня в підвалі. Здається я знаю хто тут справжній монстр.

- Що ти таке верзеш? Відпусти! - смикнулась, але Ворон не пускав. Боляче стискав свої пальці на моєму плечі.

- Сабіт знав, що я хочу тебе. Знав!... Але не побоявся піти проти мене. Сказав, що ти будеш його. О, ні! Цього я не міг дозволити… Знаєш, мої люди, шість років тому вивезли Шамана до лісу… щоб вбити.

- Ти тварина! - наступила йому на ногу. - Виродок!... Я ніколи не була твоя і не буду, краще смерть! - плюнула в обличчя. Ворон відпустив моє плече. Витерся і… вдарив мене по щоці. Я впала на підлогу.

Як там не було, але Сабіт ніколи не бив мене. Ніколи! Яким би він монстром не був!

-Він вже тр*хав тебе?... Так?... Ох, с*ка!!!... Він же ж монстр! Ти в курсі?! Перевертень.

- Це ти монстр, - відповіла я. - Ти вбивця. Ти божевільний. А Сабіт… Сабіт справжній чоловік, до якого тобі ще далеко… І те, що він перевертень я знаю.

- Не думав я, що ти хвойда така, побіжиш до нього. Я все зробив, щоб ви не зустрілися. Все! Шість років тому, після тієї ночі, попросив Вікторію, щоб загіпнотизувала тебе. Щоб ти ніхрена не пам'ятала.

- Вікторію?! - я встала на ноги. Не могла допетрати, про що Олег мені каже. Про яку Вікторію йдеться?

- Так. Та сама Вікторія, що ветеринар. Вона моя шпигунка.

- О, Боже. Ні.

- Так… В ту кляту ніч, я хотів взяти тебе проти волі. Ти звісно ж опиралася. Ідіотка. Але сили не рівні, і я б все одно взяв те, що хотів, якби до кімнати не увірвався Шаман. Я гадав, що він мертвий, в лісі валяється. Але, цьому виродку вдалося якось вижити. І він прийшов щоб помститися. От тільки коли побачив, що на твоїх грудях розірвана сукня, все зрозумів. Ми з ним почали битися. - Ворон стояв біля столу та розповідав. Чому він це робив, гадки немаю. Я не пам'ятала ту ніч взагалі! 

- Сабіта вишвирнули з дому мої люди. Тож наша бійка не була довгою. Але… через хвилин п'ятнадцять він знову з'явився. Не просто з'явився, а вибив двері, проламав стіну, потолок. Це був не Сабіт, це був монстр. Я впізнав його по татуюванні на кисті руки. Цей монстр не заспокоївся, намагався все ж таки врятувати тебе, але я взяв пістолет і хотів вистрілити. А ти дурепа, прикрила його собою.

- Що?!... Я не пам'ятаю.

- Звісно ж… Боже, яке ж ти дурне дівчисько! - злився Ворон дістаючи з пачки ще одну сигарету. Він нервувався. Дуже сильно нервував.

- То Сабіт хотів врятувати мене?

"Господи! А я покинула його. Втекла. А він бідненький в тому підвалі… Боже. Що я накоїла!!!"

-Коли ти прикрила цього монстра собою, я не міг стріляти. Але, Шаман відштовхнув тебе від себе. Мабуть боявся, що я вб'ю тебе… І зацепив своїми кігтями твої груди. От же ж с*ка! Такі груди покалічив! - зробив дві затяжки. - Ти нічого не пам'ятаєш, тому, що Вікторія володіє гіпнозом. Вона можна сказати стерла ту ніч з твоєї пам'яті. Я просив її, щоб зробила так, щоб ти забула і Сабіта, але вона відповіла, що твої почуття до нього сильніші ніж її гіпноз… Почуття!!! - повторив Ворон. - Почуття!!! Які в біса почуття?!... Скажи, чому він? А? Чому не я?... Чому ти на мене ніколи не дивилась так як на Шамана?

В моїй голові не вкладається все почуте. Як я могла забути? Як?!

То, виходить, що Сабіт шість років тому хотів врятувати мене від Ворона? Значить він не поганий. Це я погана. Я втекла від нього. Я зрадила його. Я!!!

-Вікторія все вивідала… Кожної повні, в тому маєтку в лісі, залишається тільки кухарка, охоронець і прибиральник кліток. Всіх інших охоронців відпускають додому, щоб меньше бачили, що там відбувається в підвалі.

- Твоя Вікторія ще та гадюка. Як вона могла? Втерлася в довіру…

- Я за це їй не малі гроші даю… Ще й Шаман ідіот платить зарплатню. 

- Я гадала, що ти порозумнішав за шість років. А ти…

- Що я?! - кинувся до мене. - Що я?!... Я не змінився і мінятися не хочу… Я знаю тільки те, що хочу тебе… Що це? - вказав пальцем на мій кулон, що висів на шиї.

- Не твоя справа, - прикрила його долонею.

- Він подарував?!... Вікторія розповідала, що там всі таке носять. - Олег зірвав його з моєї шиї.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍