Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 44.

Знаєте, чому я не любила грати в покер, рулетку, та будь-які азартні ігри? Та тому що в будь-якій грі самий кепський розклад буде моїм! Не вірите?Та гаразд! Ви де взагалі були весь цей час? Якщо просто взяти й розібрати мою ситуацію на маленькі камінчики. Для чого? Щоб потім збирати з них слово "БЕЗНАДІЯ"...  

  

І так, моє життя було схоже на американські гірки, ось тільки вони були вже старі та заржавілі! Ось ви сідаєте у свою кабінку, заїжджаєте на гірку і вам здається, що ще секунда, ще трохи й ваша кабінка понесеться вниз на величезній швидкості. Адреналін, емоції, чортова купа емоцій повинні будуть вас накрити в цей самий момент. Але... Моя кабінка застигла на верхній точці тієї самої гірки, колеса ніхто не змазав, рейки криві й взагалі мій парк розваг знаходився посеред безлюдної пустелі. І найбільш чудове, що я змогла побачити звідти, так це те, як кенгуру весело плигає по пустелі й показує мені невигадливу комбінацію зі своїх лапок. Впевнена, що навіть тваринка таким чином послала мене в саме пекло. Отже, моя кабінка була стара і розхитана, а по обидві сторони до мене повзли нахабні тварюки. Кровожерливі звірі! Кожен з них кричав: "Моя". У них навіть імена були - Томас і Тео. І в цей момент я почала гризти нігті, голосно кричати, пищати, та що там, я могла і не таке утнути від страху! Тільки от кабінка й досі стоїть на вершині гірки, а я не скелелаз, так що доведеться вибрати хижака, вирішити кому дозволити мене зжерти...  

  

До чого я взагалі несла всю цю маячню? А до того, що в дану секунду моє життя дійсно котилося в пекло, на величезній швидкості й гальма не працювали.   

  

Втікши від одного кровожерливого звіра, я тут же потрапила в лапи до другого. І знаєте, що найсмішніше в цій ситуації? Це те, що він теж чекав мене п'ять років. Ну ось така я жінка! Хочеш трахнути?! Спочатку потрібно пройти пробну версію!   

  

Отже, що я мала? Два покручі, стурбовані покидьки, кожен з яких хотів мене трахнути. Один мене старше, інший за мене молодший. А різниця між ними... А чорт його знає, хіба що один почне швидше іншого лисіти!   

  

Прийшов час почати істерично сміятися і пускати слину, може це було б краще? Може мені б викликали невідкладну допомогу і відправили б у божевільню? А чому ні? Я б не відмовилася від милого містечка і навіть решіток на вікнах, лише б якомога далі від цих двох!   

  

- Я нудьгував, - повернулася в реальність і зрозуміла, що справа погана. Не могла навіть слова сказати, ніби в горлі грудка застрягла і не пропускала мій бурхливий потік емоцій.   

  

Владні губи захопили в полон мої уста, жадібно зминали, цілували, кусали... А я розуміла, що гірше все-таки могло бути. Ну ось, власне, зараз, чому не гірше того, що було до цього? Раніше то у мене був один псих, а тепер їх двоє!  Саме час подружитися хлопчикам!  

  

На поцілунок довелося відповісти, а що мені ще було робити?  Мої мізки зараз більше нагадували кашу, і саме зріле що у них було, так це те, що Тео - реальний шанс позбутися від Томаса. Поки гладіатори будуть битися за такий собі приз, може в мою голову прийде думка краще? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍