Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Не хвилюйся, Бесс, — схоже, він іще не скоро набавиться з тими прізвиськами. А ще зараз він скидався на пустотливе хлопча, що відчайдушно випробовувало долю. — Я не ображаю жінок.

Я якраз насмілилася скуштувати вина. Обережно. Лише одненький ковточок. Та тільки змочила вуста, як він видав це. Звісно я не стрималася й захихотіла.

— Дехто вважає порожні обіцянки зателефонувати після спільної ночі й звільнення через секс досить образливими.

Тільки бовкнувши це, я отямилась. Запізно. Хоча я не надто вже шкодувала. Прибирати в білизні не так вже й складно, як припнути отруйного язика й вдавати з себе цілодобово поступливу кралечку. Це мистецтво я ще не опанувала, проте старалася контролювати себе.

Соретті завмер. Завмерла і я, а в голові зчинився гармидер. Лишенько! Влипла! Втратила останній шанс! Яка ж ти дурна, Елізабет Болтон!

Соретті повільно повернув голову до мене. Я спідлоба глипнула на нього. Та в карих очах замість роздратування, на свій подив, помітила бісиків. Отакої!

— Марні надії завжди вдаряють удвічі боляче, — всміхнувся Тоні. Зазирнув мені у вічі й повторив: — Я не ображаю жінок, Ліззі. І не беру їх силою. Запевняю тебе.

— Чому мені здається, що це єдине, у чому я можу бути певна? — я мала б подякувати й на цьому все. Проте знов відпустила на волю свого язика, бо Соретті та його реакція зацікавили вже мене. Наскільки невимушено я зможу спілкуватися з ним? Де межа і що мені за це буде? Невже жодного покарання?

Його словам я повірила. Принаймні, поки що. Повітря навколо нього було просякнуте не лише сіллю, цедрою та ще чимсь димно-паморочливим, а й неабиякою самовпевненістю. Навряд настільки самозакоханий вилупок дійсно змушує когось лягти із ним, біля нього і так купа охочих кохатися з ним за власним бажанням та ще й безліч разів. Джаспер такого враження не справляв, він завжди здавався таким, ніби його обділили сніданком, улюбленою роботою, сантиметрами в штанях, ніби він прагнув усього, а отримував лише крихти, тому лютував безперервно. Такі люди найнебезпечніші, коли скеровують свої бажання не в той бік.

— Мабуть, ти маєш рацію, — Соретті всміхнувся настільки чарівно, що в мене скрутило живіт. — Зате ти не сумуватимеш. Іще дещо — іноді зранку тобі траплятимуться мої нічні гості…

— Якщо відверто, мені начхати, з ким ти спиш, Тоні, — цього разу я вимовила його ім’я впевнено й без будь-яких пауз.

Не припиняючи посміхатися, він зупинив погляд на моїх губах, ніби розмірковував, які ще шпильки сховані в мене у роті й ось-ось вирвуться назовні.

— Тоді спитаю лише, чи я влаштовую тебе, Ліззі?

Я здивовано кліпнула — ніхто з моїх колишніх босів не переймався цим. Вони наймали мене, не навпаки, їх не надто турбувало, чи розчарована я, чи вони мені сподобались й ми поладнаємо.

А Тоні сподобався. Я поки ще не збагнула, чому, та з ним, здається, я могла не прикидатися. Це розбудило в мені інтерес, хоч я ні на мить не забувала — легко з ним усе одно не буде.

— А я влаштовую тебе, Тоні?

Соретті підніс свій келих до мене. Ми чокнулися під його відповідь:

— О так, цілком.

Ось так я й уклала угоду з дияволом.

З тим самим дияволом, за яким я сумувала.

Злизавши з пальців жовту бананову глазур — єдине, що лишилося після пундика, окрім короткого відчуття ситості, — я похитала головою. З Тоні я дійсно ніколи не нудьгувала. Мені бракувало тої його неповторної схибленості, непередбачуваності, тої ненормальності, якої я ще ні в кого не бачила.

Я запевнила себе, що це мине як звичайна застуда, з часом, потроху, коли увійшла до будівлі, де розташовувався офіс Летті. І за сумісництвом єдине представництво нашого надміру секретного агентства.

Нашого.

Я пирхнула. Навряд після сьогоднішньої розмови з керівницею я тут ще працюватиму.