Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Стерв'ятник - птах терплячий

Читати книгу - "Стерв'ятник - птах терплячий"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 55
Перейти на сторінку:
за моїм наказом, та не випустять, будьте певні. Лишається тільки захід. Це складно, але принаймні можливо. Води ви там не знайдете, але є непогана стежка через джунглі, що веде до Мейнвілльського шосе. Протяжність шляху — десь сто двадцять кілометрів, і вам доведеться поквапитися. Зулуси можуть завиграшки підтримувати темп швидкого коня, але ж у вас є три години фори, — Каленберґ поглянув на годинник. — Мені вже давно час бути в ліжку. Повертайтеся до гостьових апартаментів і трохи відпочиньте. О четвертій вас відпустять. Знову ж таки, раджу рухатися так швидко, як тільки зможете.

Він натиснув кнопку на столі, й двері прочинилися. Четверо зулусів зайшли всередину.

— Прошу, йдіть з цими людьми, — продовжив Каленберґ. — Є одна африканська приказка, яку вам усім варто запам’ятати. Стерв’ятник — птах терплячий. Наприклад, я обрав би краще стерв’ятника, ніж одного з моїх зулусів. Добраніч.

Коли Феннел зачинив двері гостьових апартаментів, Ґеррі констатував:

— Клінічний випадок. Я це відчув, щойно побачив його. Як гадаєте, він блефує щодо зулусів?

— Ні, — Ґея намагалася вгамувати тремтіння. — Він — збоченець-садист. Який вираз був на його обличчі, коли він скинув маску! Ходімо вже, Ґеррі. Вони гадають, що двері тераси зачинені. Ми можемо виграти сім годин, якщо підемо просто зараз.

Ґеррі підійшов до дверей на терасу, відчинив їх, зачекав, а тоді ступив назад, зачиняючи вихід.

— Вони вже там... Чекають.

Ґея підійшла до пілота й визирнула надвір крізь скло. Зулуси стояли півколом. Місячне сяйво виблискувало на їхніх списах, а страусові пера хиталися на легкому вітрі. Злякавшись, жінка відступила від дверей і сіла.

— Що ж нам робити, Ґеррі?

— Ти вмієш дертися по горах? — запитав він, сідаючи біля неї.

— Не думаю... Я ніколи не пробувала.

— Викреслюйте гори одразу, — сказав Феннел, витираючи обличчя затиллям долоні. — У мене голова йде обертом від висоти.

— Треба порадитися з Кеном. Спершу доведеться піти на північ, аби забрати Тембу. Без нього ми не виберемося.

— Точно, — погодився Феннел. — Кен каже, що в того хлопа компас у голові. Він нас виведе.

Випиймо чогось, — Ґеррі підвівся й підійшов до бару. — Що ти будеш, Ґеє?

— Наразі нічого.

— Лью?

— Скотч.

Змішуючи напої, Ґеррі запитав:

— А Кен узяв із собою «Спрінґфілд»?

— Ні, ми лишили його з Тембою.

— Гвинтівка може нам знадобитися.

— Ага. Заберемо Кена, а тоді підемо туди, де лишили Тембу. У нього там не лише зброя, а й додаткова вода й основні запаси їжі. Якщо нам доведеться пиляти увесь шлях пішки, то на це піде три або навіть чотири дні.

Ґеррі побачив, що Ґея розглядає перстень через скло коробки. Він приєднався до неї, зазираючи через плече.

— Витягни його й одягни, — запропонував пілот. — Коробку незручно нести, а ще її можна побити. Перстень значно безпечніше зберігати на руці, ніж у коробці.

— Якщо ніхто не хоче одягати, це зроблю я, — докинув Феннел, відставляючи скотч.

— Його одягне вона, — спокійно заперечив Ґеррі. — Їй я довіряю, а ось тобі — не дуже.

Феннел люто зиркнув на нього, але спокійний погляд Ґеррі змусив його завагатися. Зрештою, він знехотя сів, узяв склянку й одним ковтком видудлив усе до дна. «Гаразд, сучий сину, — подумав він. — Я помщуся тобі після того, як покараю її».

Ґея витягнула перстень з коробки.

— Діаманти гарні, але сам перстень — не дуже, правда? — вона приміряла прикрасу на середній палець правої руки, але побачила, що виріб сидить надто вільно. — Ну звісно ж, я забула... Це чоловічий перстень, — вона одягла його на великий палець. — Ось так краще. Трохи недоречно, проте не злетить.

Ґеррі поглянув на годинник. Була рівно друга ночі.

— Іди відпочинь, Ґеє. А я піду до своєї кімнати. Нам потрібно якнайкраще передихнути. Невідомо, коли спатимемо наступного разу.

Він зачекав, доки дівчина піде до своєї кімнати, а тоді повернувся до себе, ігноруючи Феннела.

Лью випростався на дивані. Він знав, що не засне. Бажання та гнів знову повернулися до нього, коли він подумав про Ґею.

«Варто лишень добратися до Англії, — мовив він сам до себе. — А там я вже з нею поквитаюся». Він сподівався, що йому випаде нагода провчити жінку дорогою до Мейнвілля, однак якщо вони хочуть утекти від зулусів, то мусять рухатися швидко. Феннел тривожно поворушився. Від думки, що його можуть уполювати зулуси, у чоловіка пересохло в роті.

Майже о четвертій Ґея прокинулася від ударів барабана. Вона сіла, звісила ноги додолу й прислухалася.

Неподалік ритмічно лунали звуки барабана — немов серцебиття. Жінка квапливо зиркнула на годинник і побачила, що до часу виходу лишалося дві хвилини. Вона схопила рюкзак і вибігла до вітальні.

Ґеррі та Феннел стояли біля дверей тераси.

Велетенський зулус вийшов на терасу і кивком голови покликав їх. Леопардова шкура й страусове пір’я надавали йому неймовірного вигляду.

— Ідемо, — звелів Ґеррі й відчинив двері на терасу.

Тепер у барабан били особливо гучно. Шеренга з тридцяти зулусів скидалася на стіну блискучих чорних тіл, укритих леопардовими шкурами. Страусові пера на головних уборах хиталися, коли воїни човгали й стукали ногами в ритмі барабана. Нахиляючись, випростуючись, шаркаючи й гупаючи, вони не випускали з рук довгих вузьких щитів із волової шкури та по шість метальних дротків, які тримали в лівиці. Танець лякав і вселяв побожний жах.

Один із зулусів різким жестом указав асегаєм на трьох горе-викрадачів, а потім — у напрямку далеких джунглів.

Чоловіки одягнули рюкзаки на плечі й вийшли на терасу. Ґея стояла посередині.

Побачивши їх, танцівники гучно, по-дикунськи загарчали, і від того звуку серце Ґеї забилося швидше. Барабанний бій посилився.

Утікачі швидко перетнули моріжок, дивлячись уперед, а не на зулусів. Ґеї довелося опанувати себе, щоб не зірватися на біг. Вони продовжували йти і вже за кілька хвилин опинилися в джунглях.

— Симпатична компанія, — зітхнув Ґеррі. — Ось ці хлопці й переслідуватимуть нас. Де Кен?

— Бачиш он ту балансуючу скелю? — показав Феннел. — Він там, — приклавши руки до рота, він прокричав: — Кене! Спускайся, хутко! — витягнувши ліхтарик, Лью увімкнув його і почав розмахувати. Зі скелі посвітили у відповідь, і Кен гукнув:

— Я йду. Не вимикайте світла.

За п’ять хвилин він приєднався до них.

— Ви дістали його?

1 ... 46 47 48 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стерв'ятник - птах терплячий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стерв'ятник - птах терплячий"