Читати книгу - "Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 34

Геннадій Клемков

Чи допоможу я? Риторичне питання. От як на нього відповісти, так щоб щіро, в першу чергу для себе?! Зараз на таких собі вагах з одного боку моя помста, виплекана роками, підігріта вогнем ненависті до всіх членів цього сімейства; з іншого - вона, не така, як всі інші, та яка й сама добряче потерпала від їх злодіянь. То що ж я оберу? Помсту чи почуття, яке поступово зароджується в серці? Важко думаєте визначитися? 

А якщо піти іншим шляхом… Помститися її руками, змусити їх стогнати від безсилля, благати про пощаду! Звучить заманливо, правда.

- Про що ти думаєш? - цікавиться вона.

- Про тебе! - повільно переводжу погляд з її очей на губи. Такі спокусливі. 

Тішуся спостерігаючи, як червоніють її щічки. 

- Ти обіцяв, поводитися чемно. - наче прочитала мої соромітницькі думки. 

Повір, красуне, насправді вони ще гірші, розпалені жагою та приправлені добрячою порцією голоду. Адже секс для задоволення виключно потреби, для мене все одно що бути нерозбірливим у їжі. Це несмак та неперебірливість, коли не можеш зрозуміти різницю між фастфудом і вишуканою та корисною їжею. Можливо порівняння з їжею зараз не доречне, але є і спільні риси. Не “споживати”, щоб втамувати голод, а повільно дегустувати, смакуючи, аби дізнатися про всі пікантні складові. Торкатися повільно кожного сантиметра порцелянової та ніжної шкіри, пестити, обіймати, і шаленіти від спокусливих вигинів тіла та стогону, який зривається з її вуст. Дарувати насолоду. Щоб її тіло вимагало продовження, знову й знову.

- Я пам’ятаю свою обіцянку! - шепочу на вушко тихо, торкаючись до неї лише в своїй уяві.

Закрила очі. Вії ледве тріпочуться від передчуття та хвилювання. 

“Не чіпати”; така собі дівоча заборона. Маленька наживка, щоб було ще цікавіше. Заборонений плід завжди солодший! Правда! Але в це можна грати удвох, особливо коли кожен з нас знає, що ця мила гра закінчиться в ліжку. 

Що ж хочеш розтягнути задоволення? В мене вистачить сил пізнавати тебе поступово. Вважай, що я вже проковтнув наживку! 

Я не маю бажання силувати до чогось. У даному випадку “сила” навпаки здатна відбити не лише цікавість, а й інтерес. Силу можна проявити у “любовному танці”, коли партнерка потребує цього, або принаймні хоча б натякає. А зараз обережно, поволі, не кваплячись, скорочувати відстань. Дізнаючись по максимуму, слухаючи, оберігаючи її, докласти всіх зусиль, щоб квітка кохання розпустилася в її серці. Щоб вона навчилася довіряти, відкриватися й не боялася говорити всі свої найпотаємніші бажання…

- То що ти, все ж таки, робив біля моєї домівки о другій ночі? - Поліна теж перейшла на шепіт.

- Хотів отримати своє продовження! Ще скажи, що ти сама не думала про це, коли поцілувала мене! - на те, як  її очі спалахують, можна дивитися вічність. - Повечеряєш зі мною у неділю ввечері? О котрій літак у подружки?

- О шостій вечора.

- Чудово! Тож відвеземо подругу в аеропорт, а потім повечеряємо разом.

- А я вже сказала “так”? - з викликом поглянула на мене.

- Ну тобі ж цікаво дізнатися хто з твоїх працівників зливає мені інформацію! 

- Ти-и! Хитрезний типчик! - вигукнула в серцях. 

- Очі бачили кого цілувала! - облизую й прикусую нижню губу. 

- Я думаю, що я вже добряче загостювалася! - ставить склянку з соком на столик біля дивану, а міг той невипитий сік й у іншому місці опинитися. Якось лячно, коли в її руках знаходяться різні ємності. 

Підхоплює свою сумочку.

- Поліно! - окликаю її коли вона вже опиняється біля свого будинку.

- Що? - запитує здивовано.

- При можливості перенеси презентацію нового проекту, яка відбудеться в понеділок на інший день. І попрацюйте краще з самою презентацією! - раджу.

- Хтось вже і це злив тобі? - розсерджено супиться.

Знизую плечима, а рукою торкаюся потилиці. Якщо чесно, то зараз відчуваю себе винним, немов той двіючник, який знову завалив директорську контрольну роботу у молоденької вчительки.

- Дякую, що попередив! - в її очах читається сум від безнадії.

- В неділю вдень зателефоную, домовимося про вечір! - тисну на виклик і в її сумочці починає вібрувати стільниковий телефон.

- В тебе є і мій номер теж? І чому я не здивована! - натискає на відбій. - Бувай!

- Солодких снів! - кидаю на останок та йду назад до своєї автівки, переконавшись, що вона вже вдома.

Як? Бо зараз бачу її у вікні! Надобраніч, красуне! Скуч за мною!

____________

Все таки самовпевнений нахаба, чи ні?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍