Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ні, я їх сховала.
— Ви їх сховали?
— Так. Мені стало тривожно. Здавалося, що за мною стежать. Це мене налякало — дуже.
Вона приклала руку до голови.
— Це майже останнє, що я пам’ятаю, перш ніж прокинутися в лікарні...
— Продовжуйте, — сказав сер Джеймс тихим пронизливим тоном. — Що ви пам’ятаєте?
Вона слухняно обернулася до нього.
— Це було в Голігеді. Я приїхала туди — не пам’ятаю чому...
— Це неважливо. Продовжуйте.
— У метушні на пристані я вислизнула від них. Ніхто мене не побачив. Узяла таксі. Сказала водієві вивезти мене з міста. Я слідкувала, як ми виїжджали на відкрите шосе. Ніяке інше авто нас не переслідувало. Я побачила стежку збоку від шосе. Сказала водієві зачекати.
Вона зупинилась, а тоді продовжила.
— Стежка вела до кручі й униз до моря між великими кущами жовтого дроку — наче золотаве багаття. Я озирнулася. Поряд не було ні душі. Але на рівні моєї голови була заглибина в скелі. Доволі мала — я лише руку туди змогла просунути, але вона була доволі протяжна. Я зняла з шиї цератовий пакунок і заштовхала так глибоко, як могла. Потім зірвала трохи дроку — боже мій, який колючий! — і заткнула ним діру так, що ніколи не здогадаєшся, що там є якась тріщина. Потім подумки старанно запам’ятала це місце, щоб знайти його знову. Там, на стежці, саме була химерна брила — ніби собака підводиться на задні лапи, випрошуючи щось. Потім я повернулася на шосе. Машина чекала, і я поїхала назад. І саме встигла на потяг. Мені було трохи соромно за те, що, мабуть, усе це мені наверзлося. Але раз у раз мені здавалося, що чоловік напроти підморгує жінці, яка сидить поруч. Я знов перелякалася, тому раділа, що папери в безпеці. Вийшла в коридор ковтнути свіжого повітря. Подумала було вислизнути в сусідній вагон. Але жінка покликала мене назад, сказала, що я щось впустила, і коли я нахилилася подивитися, щось ніби вдарило мене — сюди. — Вона приклала руку до потилиці. — Більше нічого не пам’ятаю, доки не прокинулася в лікарні.
Настала пауза.
—Дякую вам, міс Джейн Фінн, — це заговорив сер Джеймс. — Сподіваюся, ми вас не втомили?
— О, усе гаразд. У мене трохи болить голова, але загалом я в порядку.
Джуліус зробив крок уперед і знову взяв її за руку.
— Бувайте, кузино Джейн. Я займуся тими паперами, але повернуся швидше, ніж собака махне хвостом. Відвезу вас до Лондона і влаштую вам добрий відпочинок, перш ніж ми повернемося до Штатів! Я не жартую — тож не зволікайте й одужуйте.
РОЗДІЛ 20
Надто пізно
На вулиці вони влаштували неформальну воєнну нараду. Сер Джеймс дістав з кишені годинника.
— Потяг до Голігеда зупиняється в Честері о 12:14. Якщо поїдете одразу, гадаю, встигнете на пересадку.
Томмі підняв очі, здивований.
— Хіба є якась потреба поспішати, сер? Сьогодні лише 24-те.
— Гадаю, що раніше, то завжди краще, — мовив Джуліус, перш ніж адвокат встиг відповісти. — Ми негайно вирушимо на вокзал.
Брови сера Джеймса трохи насупилися.
— Хотів би я поїхати з вами. Але о другій маю виступати на нараді. На жаль.
В його тоні виразно вчувалася неохота. З іншого боку, помітно було, що Джуліус готовий легко примиритися з утратою його товариства.
— Гадаю, у цій справі нема нічого складного, — зауважив він. — Лише гра в хованки, от і все.
— Сподіваюся, що так, — відповів сер Джеймс.
— Звісно. А як інакше?
— Ви ще дуже молоді, містере Гершайммере. До мого віку ви, імовірно, затямите один простий урок: «Ніколи не недооцінюйте свого суперника».
Важкість його тону вразила Томмі, але справила невелике враження на Джуліуса.
— Гадаєте, містер Браун може поїхати слідом і втрутитися! Якщо так, то я готовий до зустрічі з ним. — Він поплескав по кишені. — У мене з собою пістолет. Малюк Віллі подорожує зі мною скрізь.
Він дістав убивчого вигляду револьвер і приязно поплескав по ньому, перш ніж повернути на місце.
— Але в поїздці він не знадобиться. Нема кому напоумити містера Брауна.
Адвокат знизав плечима.
— Не було кому напоумити містера Брауна, що місіс Вандемеєр готова його зрадити. Однак місіс Вандемеєр померла, так і не заговоривши.
Вперше Джуліус промовчав, а сер Джеймс додав, уже легше:
— Я лише хочу вас застерегти. Прощавайте і щасти вам. Коли папери будуть у вас в руках, не ризикуйте даремно. Якщо буде причина вважати, що за вами стежать, негайно їх знищте. Усе зараз у ваших руках.
Він потис руки обом.
За десять хвилин двоє чоловіків сиділи у вагоні першого класу, прямуючи до Честера.
Довгий час жоден з них не говорив. Коли нарешті Джуліус порушив тишу, то зробив це геть несподіваним зауваженням.
— Скажи, — вдумливо промовив він, — ти колись перетворювався на цілковитого йолопа через дівоче личко?
Томмі, після секундного подиву, порився в пам’яті.
— Не можу такого сказати, — відповів він нарешті. — Принаймні не пригадую. А що?
— Бо в останні два місяці я перетворився на сентиментального ідіота через Джейн! Уперше як мені на очі потрапила її світлина, моє серце утнуло все те, про що зазвичай читаєш в романах. Мабуть, мені соромно це визнавати, але я приїхав сюди, твердо вирішивши знайти її, усе владнати й забрати її додому як місіс Джуліус П. Гершайммер!
— О! — захоплено мовив Томмі.
Джуліус хутко розпрямив ноги й продовжив:
— Це просто показує, на якого цілковитого бевзя може перетворитися чоловік! Один погляд на дівчину у плоті — і я зцілився!
Томмі, якому як ніколи відібрало мову, знову видушив з себе:
— О!
— Не в образу Джейн, зауваж собі, — продовжував той. — Вона справді гарна дівчина, і який-небудь хлопець закохається в неї з першого погляду.
— Я подумав, що вона доволі гарненька дівчина, — сказав Томмі, віднайшовши мову.
— Звісно. Та анітрохи не схожа на себе на фото. Принаймні я гадаю, що це вона — має бути — бо я її одразу впізнав. Якби я зустрів її в юрбі, то сказав би: «Ось дівчина, чиє обличчя мені знайоме», одразу і без вагань. Але було щось у тому фото... — Джуліус похитав головою й видав зітхання. — Гадаю, романтика
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.
