Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

порушив багато правил братства, і, зрештою, ти все одно не можеш мати ніякої інформації, яка могла б бути нам корисною. Я припустився помилки, за яку прошу у тебе вибачення.

– Твоя "помилка" коштувала мені двох тижнів у цюпі. – Шенк заскреготав зубами.

– Я вже вибачився, повторюватися не буду. Зауваж, однак, що ми поставили тебе на ноги, і досить ефективно. Не думаю, що ти міг би знайти кращого лікаря, ніж Штейн. Він був польовим хірургом у корпусі Адольфа Мекленбургського і за своє життя вилікував більше ран, ніж ти завдав.

– Боже милостивий, – пробурмотів найманець, дедалі більше роздратований. – Хто ти тут насправді, га?

– Ніхто. – Клаус почухав підборіддя. – Один з багатьох братів, які слідують Божому плану.

– Я бачив, як дехто з них вітав тебе.

– Відголоски давніх часів. До князівства я командував замковим гарнізоном. Єпископа вже немає, замком командує хтось інший, але більшість моїх людей все ще ставляться до мене як до свого командира. Андреае теж довіряє мені, і небезпідставно.

– То ти не завжди був... розенкрейцером?

– Звісно ж, ні. Як і більшість з нас. Коли був створений бар'єр, нам представили вибір. Особисто я довго не вагався, але багато моїх солдатів не приєдналися до братства.

– І що з ними сталося?

– Нічого. – Клаус знизав плечима. – Вони живуть своїм життям. Хтось зайнявся господарством, хтось ремеслом.

– До речі, про ремесла, я бачив багато закинутих майстерень у місті.

– Це майстерні людей, які приєдналися до братства, так. Вони стоять порожні, тому що їх поки що нікому заповнити, але, як ти зазначив, нам нічого не бракує. Ніхто не вивозить товари за межі князівства, і ми практично позбулися купців, так що ми досить самодостатні.

– "Досить?"

– Є речі, які ви не отримаєте в бар'єрному регіоні, наприклад, золото. Але його не так багато, чесно кажучи, менше, ніж я очікував спочатку. Кумедно, що ми навіть карбуємо власну монету, бо захопили єпископський монетний двір. Поглянь.

Він вручив Шенкові срібний дублон. На аверсі монети був зображений хрест, а на реверсі – стилізований трикутник з оком у центрі. Найманець помітив, що монета має характерні сліди на краях, які свідчать про те, що її обрізали. Він залишив це спостереження при собі і повернув срібняк Клаусу.

– І якщо вже ми про це заговорили, то що ж насправді сталося з єпископом? – спитав він.

– Він був підданий справедливому процесові і був повішений.

– За що?

– За єресь і роботу на ватиканського антихриста. Не скажу, що багато людей плакали за ним. Він був не дуже приємною людиною. Ти теж не схожий на людину, яка б особливо жаліла коронованих осіб.

– Як, мабуть, ніхто з тих, хто виріс у стічній канаві, – пирхнув Шенк. – Коли ти казав, що ви позбулися купців, що ти мав на увазі?

– Коли оголосили про створення князівства, кілька днів панував хаос. Ніхто ще не знав нових правил, і ми мали проблеми з постачанням. Більшість значних купців, які опинилися в пастці через бар'єр, намагалися за будь-яку ціну вийти за його межі. Вони, як правило, спливали по Майну, бо Андреае не терпить нерозумних людей, а тут у нього було ще менше терпіння. З іншого боку, дрібні місцеві торговці завдали нам чимало клопоту. Вони швидко пронюхали свою вигоду у відрізі від великого світу, замикали товари – особливо імпортовані – на складах і продавали їх за спекулятивними цінами. Це треба було припинити. Дехто з них приєднався до братства, але більшості довелося змінити рід діяльності, не без нашого вмовляння. Ти не повіриш, Шенк, на що здатні люди за гроші. Я на власні очі бачив, як купець вимагав золотий за кварту крупи, і це від матері, яка тримала на руках голодну дитину.

– Я б повірив у це. Точніше, я вірю, бо сам бачив подібні речі. Клаус, скажи чесно, що ти про все це думаєш? Про всю цю історію з розенкрейцерами і про Андреае?

Його співрозмовник помітно напружився. Він зміряв найманця уважним поглядом з-під густих брів і почесав підборіддя. Відповів не одразу.

– Він провидець. Він приведе нас до Sextae Aetatis, і все людство після нас. Розенкрейцери означають спасіння.

– Справді? Звучить не дуже переконливо.

– Але це правда, – сухо відповів Клаус. – Я можу тобі ще чимось допомогти? Вже сутеніє, і я хочу відпочити, бо завтра знову їду з міста.

– І куди ж ти поїдеш?

– Туди, куди поведе Божа воля. Прощавай, побачимося через два-три дні.

Найманець вклонився. Він не був упевнений, чи останні слова Клауса були навмисними, чи випадковими. Колишній офіцер дав йому зрозуміти, що він залишиться в межах Ковпака, оскільки не встигне виїхати і повернутися за кілька днів. Розмова дала Шенку поживу для роздумів. Клаус не був схожий на релігійного фанатика, скоріше на людину, яка пристосувалася до ситуації, але не обов'язково була від неї в захваті. Його реакція на те, що його запитали про його власну думку, також викликала здивування. Шенк опитав достатньо сільських чаклунів, щоб знати, коли людина не бажає чесно відповідати на запитання. Він помітив, що чоловікові є що приховувати, а точніше – що він думає про щось своє, але чомусь боїться про це сказати. Найманець старанно відмітив це у себе в голові.

Так чи інакше, Клаус мав рацію – сутеніло. Шенк, не бачачи іншого виходу, пішов до своєї камери, яка перетворилася на гостину. За його відсутності хтось трохи пристосував кімнату до її нової функції, вставивши табурет і канделябр з кількома свічками. Матрац також замінили на новий, а відро для нечистот – на горщик, яким Шенк ніколи в житті не користувався, але вважав, що якось впорається. Насправді, він вже встиг знайти туалет.

Та сама Біблія, яку залишила йому Андреае, все ще лежала на лавці. У нього не було ані найменшого бажання тягнутися до неї, тому він просто роздумував. Раптом він почув тихий свист. Шенк подивився у вікно. Важко передати ту радість, яку він відчув, коли побачив між ґратами обличчя Соцки Лоренца, що розпливалося в усмішці.

– Як справи, командире? Добре проводите час у Князівстві Трояндового Хреста?

Від щастя Шенк мало не побіг до вікна, рана знову віддалася тупим болем.

– Сойка!