Читати книгу - "Атарінья"

О, не варто, зовсім не варто, - озвався Ельф, - отже, перший крок зроблено. Про

наступні збори нашого Братства, о, так – у нас уже створилося Братство – я сповіщу

вас опісля. Приємного спочинку, пані Нерданель.

Седмицю по тому до садиби Першого Дому прийшов Ант Доронінг, такий чемний і

витончений, неначе він все життя провів у Доріаті у почті Ельве Сінголло. Нерданель

дуже подобався цей хлопчик-воїн, котрий виріс при боці нолдорських князів, і

успадкував від них частину бойового духу. Вона вже знала, що Анайре оголосила

молодого Нандо названим родичем і майже не випускає з садиби Другого Дому, бажаючи

слухати його оповіді про свого старшого сина.

62

- Вельможна пані княгине, - мовив юнак, - вас запрошено на вечірку до князя Фінрода, в його покої у палаці Великого Князя Арафінве. Буде князь Ельронд з синами і

вельможна Артаніс.

Нерданель мимоволі пирснула сміхом. Ельронд не змінився – наступні збори змовників

мали відбутися в палаці Великого Князя. Хіба не можна було зібратися в садибі Третього

Дому, яку Арафінве подарував Артаніс? Хоча – там же Келеборн, якого колишня

войовниця і княгиня Лот -Лоріену не зволила посвятити у змову. Але ж і Фіндарато є

одруженим, і одруженим з Амаріе, яка уявлення не має про Ендоре і про те, чого бажає

Братство… От лихо, вона вже стала називати їхні таємні сходини Братством… Але ж у

Братстві Кільця були лише чоловіки, а тут є вже, принаймні, дві еllet, якщо не брати до

уваги княгиню Анайре.

До палацу княгиня приїхала верхи у супроводі того ж Анта. Юнак провів її потайною

хвірточкою до саду, де стояв невеличкий будиночок. Колись, за життя князя Фінве, в

цьому будиночку мешкали три його доньки, дві з яких, Фіндіс та Фаніель, нині жили

разом з жоною Фінве, ваніе Індіс, у Валмарі, а третя, яку звали Іріме, вирушила в Ендоре

разом з братом Нолофінве, і зникла без вісти під час падіння Гітлуму. Знаючи Іріме

досить добре, Нерданель не сумнівалася, що відважна князівна загинула в Нірнает

Адорнедіад. Вона спитала за неї у Анта, і той підтвердив, що бачив сестру Фінголфіна у

вояцькому вбранні поміж воїнів під час виступу, «ну, а потім, вельможна пані Нерданель, почалося таке, що ніколи було роздивлятися навсібіч».

Фіндарато був сам. Він сидів у невеличкій книгозбірні, де було все приготоване для

прийняття гостей. Амаріе не було – вона якраз поїхала до Валмару відвідати рідних.

Ельронд і тут все розрахував.

- Ви є першою, - мовив Ельда з усміхом, - присаджуйтесь, прошу… І ти сідай, Доронінгу. Як тобі тут? Звикаєш?

- Не знаю, що й сказати, - Ант обережно вмостився у кріслі, - Звісно – пишнота тут

превелика, але чому дивуватись, як тисячоліттями не було війни. Всі Ельдар лагідні і

чемні – хоч до рани прикладай. І всі чогось бояться… Тобто – не чогось, самих себе.

Я так зрозумів, що одним соромно за те, що вони були в Ендоре, а іншим – за те що не

були.

- Вустами цієї дитини, - почувся від дверей знайомий жіночий голос, - говорить сама

істина. Вітаю вас, мила Нерданель… І тебе, любий брате.

Артаніс увірвалася до покоїку, і всіх присутніх наче закружляв вихор. Вона розцілувала

брата, Нерданель, навіть Анта. Потім плавно опустилася до кріселка.

- О, як приємно нарешті бути собою, - мовила з усміхом, - княгиня Лот-Лоріену, мудра

й велична Галадріель, часом обтяжувала мене своєю присутністю.

- Хіба ти була інакшою? Там? – спитала Нерданель, - мені здається, тебе важко

перевиховати.

- Але ж намагалися, - пирхнула Артаніс, - о, цей Доріат! Якби ви знали, в якому лісі

мені довелося існувати століттями! Які там були пихаті діви і нікчемні чоловіки! Не

всі, ніде правди діти – мій злоєхидний опис не розповсюджується на княжих

дружинників та на воєвод Маблунга та Белега, котрі були чудовими воїнами. Опісля

їхньої загибелі та смерти Тінгола все стало ще гірше. Діор, цей пихатий Аданедель, просто зводив мене з розуму, так він пишався собою, і Сильмарилом в чужій

пекторалі. Присягаю, коли Майтімо розгромив Менегрот, то я навіть не дуже

гнівалась на нього. Якби ще, звісно, обійшлось без жертв…

- Артаніс, - мовив Фіндарато докірливо, - так не можна…

- О, ну пробач… - посерйознішала Артаніс, - звісно, це була біда. І для Доріату, і для

Першого Дому. Майтімо втратив там трьох братів, і Діор загинув, а молоді лучники

Першого Дому не змогли