Читати книгу - "Відьма"

нічному баченні: відьма, що крокує, неначе привид на балі-маскараді, й Флетчер поряд із нею. Собака час від часу принюхується, навіть трохи метляє хвостом. Стів розуміє, чому це нібито безневинне зображення здається настільки жахливим. Ніхто з них ніколи до того не бачив, як Катаріна діє за власною волею. Ніколи до того, як з’явилися ці кадри, на яких вони удвох разом крокують уночі, близько одне до одного, назустріч Флетчеровій смерті.

— Тепер ви розумієте, що це все — надзвичайно тривожне, — каже Грім. — Я переговорив з радою, і ми намагатимемося тримати це в таємниці, щоб уникнути паніки, але ми збиті з пантелику. Це щось цілковито нове. Чи не сталося щось із Флетчером, що могло б спровокувати таке? Якщо так, друзі, я маю про це знати.

Джоселін і Стів заперечно хитають головами.

— Зазвичай він її до смерті лякався, — каже Джоселін, глибоко приголомшена. — Подивіться лишень, як він іде поряд із нею…

— Це все ваша провина! — раптом скрикує Метт. — Ви їй нічого не дали! — А коли Стів у замішанні дивиться на нього, додає:

— На святі спалення Жінки! Ви нічого не захотіли їй дати, отож вона забрала Флетчера!

— Це не має жодного стосунку одне до одного, — каже Стів. — Як ти взагалі міг про таке подумати? Не знаю…

— А що ви тоді знаєте? — Метт плаче і пручається з рук матері, яка хоче його обняти. Стів дивиться на засмучене обличчя Гріма і думає: «А це лише початок. Наступними днями почуємо набагато більше отакої безглуздої аргументації. Побачимо бажання вказати на когось пальцем, призначити цапа-відбувайла. Якщо все це вилізе назовні, мало не здасться. І ти це знаєш, чи не так?»

— Тайлере, із Флетчером нічого такого не ставалося, про що б ти міг знати?

Тайлер швидко хитає головою, в нього трясуться губи.

— Ви не зустрічалися з нею, коли ти виводив його гуляти?

— Ні.

Стів допитливо зиркає на нього і каже:

— Якщо сталося щось погане, будь ласка, скажи нам, гаразд? Це — питання нашої безпеки.

— Він має рацію, — втручається Грім. — Не хвилюйся. Якщо ти з хлопцями клеїв дурня, як тоді, з тим відео, я нічого не скажу раді. Безумовно, ви не хотіли, щоб так сталося. Але я маю про це знати. Вкрай серйозні події відбуваються, розумієте?

У Тайлерових очах стоять сльози, його губи тремтять іще сильніше, і, можливо, просто можливо, вони б дотиснули його до того, що він і сказав би щось… Але лунає гучний тріск, і пройде дуже багато часу, поки хтось із них подумки повернеться до цієї миті, тієї миті, що промайнула перед наступною миттю, яка змусить усіх присутніх про все забути. Стів устигає повернути голову туди, звідки пролунав тріск, і крізь скляні двері їдальні та крізь вікно на задній двір бачить видовище, яке його мозок не в змозі збагнути вповні. Він бачить, як на нього у паніці несеться кінь. Він бачить його напружені м’язи, піну на чорних боках, вирячені очі, копита, що молотять землю. Вікно розлітається на друзки, ніби кришталевий посуд, і крізь завісу з осколків скла до їдальні стрибає Паладій. Кінь ковзає копитами по обідньому столу, в того ламаються ніжки, стіл з грюкотом падає на підлогу. Але ноги Паладіна теж підтинаються, кінь валиться й перекочується на бік, збожеволівши від страху. Його копита топчуть осколки внутрішніх скляних дверей.

Родина Грантів і Роберт Грім кидаються врізнобіч, ніби на них падають бомби. Ніхто не встигає закричати. Кінь дременув і з’явився так несамовито, що поглинув усю їхню увагу. А потім ця граційна, сюрреалістична тварина стає дибки, відриваючи від стелі лампу, і Джоселін із Меттом кидаються уперед, імпульсивно прагнучи приборкати жеребця. Але не тільки Паладій вирвався зі стайні; у цю ж саму мить Нуала, теж охоплена панікою, галопує крізь задній двір, навколо будинку, а потім прямує на захід уздовж Діп-Голлоу-роуд. На вулиці немає руху — то просто щасливий збіг обставин і для Нуали, і для машин. Кілька камер спостереження фіксують її рух — спочатку камера поблизу паркінгу на початку туристичної стежки, де закінчується Струмок Філософа, а потім на розі з вулицею Паттон. Вдома Джоселін і Метту нарешті вдається заспокоїти нестямного жеребця. Тварина хропе і б’є копитами по стільцях, але твердий голос Джоселін нарешті досягає мети. Стів допомагає Роберту Гріму підвестися. Він переконаний, що якби його серце почало калатати хоч трохи хутчіш, то грудна клітка розлетілася б на шматки.

Усі їхні сусіди вибігають зі своїх будинків. До них поспішають Вандермеєри — Піт, Мері й Лоуренс, а також Вілсони, що мешкають через дорогу, ще багато інших людей. На камерах Відьмоконтролю видно, як їх тягне до будинку Грантів, ніби магнітом, а потім — до території за будинком. Воррен Кастільо і Клер Хеммер пороззявляли роти, витріщаючись на екран. Вони бачать, як з’являються Стів, Тайлер і Грім, вони теж ідуть дивитися на те, що так, з біса, налякало коней. Клер швидко перемикається на нову камеру, і від побаченого їй стає млосно.

На екрані — невелика група людей, що разом скупчилися на піщаному березі Струмка Філософа.

Ні з чим не сплутати сліди крові, що кружляють у вирі темної водної течії.

Розділ 14

Тієї неділі срібний дзвоник над дверима м’ясної крамниці Гризельди дзвонив безперестанку. Зазвичай Гризельдин заклад по неділях зачинявся, але сьогодні їй спало на думку зробити послугу громаді й відчинити їдальню для стривожених жителів, які великою юрбою подалися до церков на служби, а тепер конче потребували поговорити про все те, що відбувалося в місті.

Був сонячний осінній день, свіжий і холодний, і в калюжах на вулицях відбивалося хоча й бліде, але досі ще яскраве світло. Але на людських обличчях можна було побачити темряву, що оповила Блек-Спрінг. Того ранку вони уникали пагорбів, їх переслідував огидний запах із лісів та струмків, що відчувався у важкому повітрі. Гризельді ці люди здавалися втікачами — вони тікали до Кришталевої методистської церкви або церкви святої Марії, збираючись на дзвін карильйонів, гнані потребою поділитися одне з одним страхом і вірою. Обом священикам — протестантському і католицькому — суворо заборонялося правилами згадувати у проповідях Катаріну, адже серед присутніх могли бути й Чужинці, але вони обходили правила тим, що заохочували парафіян не піддаватися «страху ночі» та «покладати надію на Господа». Принаймні, так про це розповідав пан Телбот, один із перших Гризельдиних відвідувачів, бо ж Гризельда і Бог перебували у різному хвилевому діапазоні, й тому