Читати книгу - "Там, де пахне мигдалем , Syringa"

60
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 63
Перейти на сторінку:


 

До них одразу ж підскочив офіціант — високий худорлявий чоловік у яскравій сорочці з ананасами і фіолетовому капелюсі, що явно колись бачив кращі часи.


 

— Ласкаво просимо в храм кавового дзену! — урочисто виголосив він. — Мене звати Моріс! Ваші душі вже обрали напій, чи дозволите мені провести ритуал вибору?


 

Аня й Каміль переглянулися і ледь не зареготали.


 

— Ми довіримось ритуалу, — серйозно кивнув Каміль.


 

Моріс театрально закрив очі, витягнув зі своєї кишені дерев’яну ложку і почав водити нею у повітрі навколо голови Каміля, бурмочучи щось незрозуміле.


 

— Вам призначено какао з маршмелоу, — урочисто сказав він, ніби оголосив волю самих небес. Потім він провів ту ж саму церемонію з Анею і прорік: — А вам — гарячий шоколад із гострим перцем!


 

— Це точно для мене… — прокоментувала Аня, витримуючи серйозний тон, хоч її кутики губ смикалися від сміху.


 

Поки Моріс стрибав між столиками, щось підспівуючи собі під ніс, Аня й Каміль зручно вмостилися біля вікна. З вулиці долинав вечірній гул міста, а у кафе було затишно і весело.


 

Коли напої нарешті принесли, Аня обережно сьорбнула гарячого шоколаду — і мало не підскочила на місці:


 

— Це що, справжній перець чилі?! — прошепотіла вона з розширеними очима.


 

Каміль реготав так, що аж столик хитався.


 

— Ну все, тепер я знаю: якщо колись будеш сердитись на мене — дам тобі цей шоколад замість вибачень!


 

Аня штурхнула його в бік, але теж розсміялася. Їхнє маленьке безглузде кафе стало черговою дорогоцінною згадкою, яку вони забрали з собою у своє особливе життя.

Коли Аня вже подумала, що сюрпризи закінчилися, Моріс раптом вискочив із-за стійки, тримаючи в руках велику плетену корзину.


 

— А тепер, — оголосив він із загадковим виглядом, — ритуал ворожіння на печиві долі!


 

Він урочисто поставив корзину на їхній столик. Усередині було безліч маленьких пакетиків із печивом, кожен перев’язаний кольоровою стрічкою.


 

— Вибирайте за велінням серця! — сказав Моріс і театрально вклонився.


 

Аня й Каміль переглянулися й почали навмання шукати свій “судилося”. Каміль потягнув перший-ліпший пакетик, а Аня обрала той, який був зав’язаний кривою червоною стрічкою, бо їй сподобалося, що він виглядає трошки “невдалим” серед інших — наче саме для неї.


 

Каміль розірвав свій пакет і дістав печиво, всередині якого знайшов маленьку записку. Він голосно прочитав:


 

— “Той, хто сміється останнім, зазвичай не розчув жарту.”


 

Аня зареготала:


 

— Це точно про тебе! Ти завжди переспитуєш анекдоти двічі!


 

Каміль удавано обурився:


 

— Ну вибач, що я хочу розібратися в житті глибше, ніж поверхнево!


 

Тоді Аня розгорнула своє печиво. Її записка була написана витіюватим почерком:


 

— “Твій вибір сьогодні відкрив шлях у щось велике. Тримайся за того, хто сміється разом із тобою.”


 

Вона замовкла на секунду, глянувши на Каміля. Він знову дивився на неї з тією особливою теплою посмішкою — тією, що Аня відчувала навіть серцем, а не очима.


 

— Ну що, тримаєшся? — підморгнув Каміль і простягнув їй руку через стіл.


 

Аня поклала свою долоню в його. І в ту мить вона знала: хай там які секрети Каміль ще приховує — головне, що він сміється з нею одним серцем.


 

А Моріс у кутку, розставляючи нові печива, тихенько насвистував щось неймовірно веселеньке, ніби вже знав, що цей вечір запам’ятається їм назавжди.

 

Вечірнє повітря було м’яким і трохи липким від літньої вологи, коли Аня й Каміль неквапливо йшли вузенькими вуличками старого району. Париж, Будапешт, навіть у маленькому містечку — ніч завжди має свій особливий запах — трошки кави, трохи мрій і обов’язково — трохи магії.


 

Вони йшли, сміючись над жартами Моріса, як раптом попереду, просто на розі вулиці, з’явився вуличний музикант.

Він сидів на складному стільчику і грав на старенькому акордеоні. Мелодія була весела, трохи кумедна, але з якоюсь щемливою ноткою, ніби сам музикант знав: люди, які слухають його зараз, насправді дуже закохані.


 

Коли вони проходили повз, музикант підморгнув Ані, різко змінив мелодію і заграв щось дуже схоже на весільний марш… але в стилі карибського реггі!

Каміль зупинився, зробив вигляд, що тримає уявний капелюх перед собою, і низько вклонився Ані:


 

— Мадемуазель, чи дозволите запросити вас на танець?


 

Аня пирснула зі сміху:


 

— Тут? Посеред вулиці?!


 

— Саме тут! Бо тільки божевільні знають, де справжня радість! — урочисто заявив Каміль.


 

І перш ніж вона встигла щось відповісти, Каміль обережно взяв її за талію й закружляв у смішному танці просто під акордеон.

Прохожі посміхалися, хтось зупинився й почав аплодувати.


 

Коли танець закінчився, музикант — сивий, із кумедним носом, схожим на картоплину, — простягнув Ані маленький паперовий конвертик.


 

— Для щасливих сердець, — сказав він загадково.


 

Каміль обережно взяв конверт. Всередині лежав крихітний дерев’яний брелок у вигляді ключа й записка:


 

“Ключ від щастя вже у ваших руках. Головне — не загубіть його серед дрібниць.”


 

Каміль серйозно кивнув і, звертаючись до Ані, урочисто промовив:


 

— Я пропоную офіційно зберігати цей ключ біля того печива долі, яке ми забрали у Моріса. На випадок, якщо знадобиться екстрений виклик щастя!


 

Аня розсміялася і міцніше притулилася до Каміля.

В ту мить їй здавалося: жодна таємниця не така страшна, якщо в тебе в руках є Ключ Від Щастя… і теплі долоні того, кого ти любиш.
 

1 ... 46 47 48 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, де пахне мигдалем , Syringa», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, де пахне мигдалем , Syringa"