Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

вищі прості числа. Коли Сакс приніс їм книжку із простими числами і взяв участь у процесі, то все це видалося їм фантастичним. Та за якийсь час вони перейшли до дванадцятизначних простих чисел, а книжка, яку приніс Сакс, закінчувалася десятизначними. І тут Таммет також засумнівався. Наскільки йому відомо, немає книжки, яка містить такий ряд простих чисел; а коли нещодавно хтось запитав у Сакса, як ця книжка називається, той відповів, що вона десь зникла!

Коли йдеться про поєднання надзвичайного таланту із низьким рівнем IQ (30—70), говорять про «саванта-ідіота». Це поняття 1887 року сформулював Ленґдон Даун (Langdon Down), який додав, що йому ще не доводилося зустріти савантку-ідіотку. Насправді вони трапляються (див. про це в розділі Х.4, дівчинка Надя), але хлопці значно переважають. Один із них — Леслі Лемке. Він був народжений недоношеним, сліпим, зі спастикою та з аномалією лівої передлобної ділянки мозку. Коли йому було 7 років, мати дала йому торкнутися клавіш піаніно. За рік Лемке опанував шість інструментів. У чотирнадцять по телевізору він почув «Перший фортепіанний концерт» Чайковського, а наступного ранку досконало повторив увесь концерт. Лемке відомий своїм талантом до імпровізації. Досить почути твір якогось композитора один раз, і він зможе без жодних проблем зімпровізувати цей твір у тому ж стилі. Лемке грає класичні концерти, проте є розумово відсталим; його IQ становить 58.

В аутистів досить часто зустрічаються обдарування, проте лише в надзвичайних випадках вони бувають настільки багатосторонніми, як у Деніела Таммета. Найчастіше такі унікальні здібності бувають у хлопчиків і проявляються в мистецькій сфері, музиці, календарних розрахунках чи блискавичних рахунках в умі. Такі специфічні здібності завжди супроводжуються надзвичайною пам’яттю. Один савант із Японії цілими місяцями мандрував, а тоді робив детальні малюнки тих речей, які побачив під час подорожі. Схоже, що саванти можуть зберігати в довготерміновій пам’яті всю інформацію, яка надходить у їх короткотермінову пам’ять. Через це вони запам’ятовують колосальну кількість таких тривіальних фактів, як номерні знаки будинків чи підручники, і, здавалося б, не можуть забути ніяку інформацію. Проте Таммет признався, що зараз він уже не пригадує десяткові знаки числа Пі. Для цього йому треба ще раз зайнятися ними. Та самої лише надзвичайної пам’яті недостатньо, щоб пояснити синдром саванта. У савантів справжні обдаровання. Стефен Вілтшир (Stephen Wiltshire) — аутист із вербальним IQ 52 бали. Він прославився своєю «Лондонською абеткою», детальними кресленнями 26 лондонських споруд, які він виконав у 10-річному віці. Потім він малював у Нью-Йорку, Венеції, Амстердамі та Петербурзі. Після 45-хвилинного польоту на гелікоптері над Римом він із фотографічною точністю виконав двометровий малюнок із детальним зображенням кожного будинку, вікна і колони міста. За автоматичність дій, з якою він робить малюнок, хлопця часом порівнюють із принтером. Усі без винятку саванти, що мають мистецький талант, віддають перевагу певній темі й техніці. І що дуже впадає у вічі — вони ніколи не зображають людей; соціальний мозок — їх слабке місце.

X.4 Мозок саванта

Здається, що сприятливі умови для властивостей саванта

складаються, якщо його мозок зазнав пошкодження

в дитячому віці, тому що мозок ще встигає встановити

ефективні нові зв’язки з іншими структурами.

Є різні теорії щодо нейробіологічних причин синдрому саванта. Надзвичайні таланти, що супроводжують цей синдром, майже ніколи не розвиваються без наявності мозкових пошкоджень, здебільшого лівої частини. Це робить можливим встановлення сильніших зв’язків з іншими структурами мозку, що спричиняє надзвичайну потужність візуального кортексу, тієї частини мозкової кори, якою ми бачимо. І дійсно, є різноманітні приклади, що підтримують таку гіпотезу. У Кіма Піка було пошкодження мозку зліва. Його мозок не має зв’язків між лівою і правою частинами. Він може одночасно моментально прочитати дві сторінки, кожним оком по одній. Таким чином він прочитав 9000 книг з історії Сполучених Штатів, та ще й знає їх усі напам’ять. Але він не може жити сам. Цілий день йому допомагає батько. Часто разом з аутизмом проявляється епілепсія. Людина мозку Деніел Таммет в чотирирічному віці дістав перший епілептичний напад і три роки його ефективно лікували валіумом. У нього була лівостороння скронева епілепсія, яка може пояснити нездоланне бажання писати у віці приблизно семи років, пізніше — його релігійність (див. розділ XVI.8). Лівостороннє пошкодження мозку може спричинити його правосторонню компенсацію і таким чином посприяти здібностям до обчислень, проте в Таммета після епілептичних нападів не виявили ані найменшого пошкодження з лівої сторони мозку, навпаки, він є мовним генієм. Існує теорія, яка стверджує, що кожна людина має таланти саванта, які локалізуються в «нижніх» ділянках під корою головного мозку, але їх пригнічують «вищі» процеси. Дослідник Дарольд Трефферт (Darold Treffert) описує це як «маленьку людину дощу», що мешкає у мозку кожного з нас. І такі приховані обдаровання можуть проявитися щойно тоді, коли вимикається частина мозку, яка відповідає за вищі функції. Справді, є люди, в яких розвивається такий вид деменції, що починається в лівій частині передлобної кори. У процесі перебігу хвороби в них виникають властивості саванта: наприклад, вони мимовільно починають малювати. Такий вибух творчості супроводжується в цих пацієнтів руйнуванням мовних і соціальних здібностей. Тоді найактивніша зона переміщується в праву тильну сторону мозку, у візуальну ділянку. Якщо у здорових піддослідних за допомогою магнітної стимуляції відключити ліву передлобно-скроневу ділянку мозку, у деяких із них проявляється покращення мозкових процесів, наприклад, у малюванні, математиці та календарних розрахунках. Проте ці покращення досить скромні й не призводять до мистецьких успіхів. Отже, концепція «маленької людини дощу в мозку кожного» не дає нам істинного пояснення синдрому, до того ж залишає поза увагою спадкову складову в саванта.

Здається, що для розвитку видатних здібностей сприятливішим є пошкодження мозку в дитячому віці, ніж у більш пізньому. Імовірно, тому, що мозок ще встигає налагодити нові ефективні зв’язки з іншими структурами. Один савант із Японії у віці чотирьох років захворів на кір та кашлюк. Після цього він регресував у розвитку мови та мовлення, проте у віці 11 років прекрасно малював комах у всіх деталях.

Дехто досі стверджує, що талант саванта базується винятково на тренуванні. Таммет жартома зауважив, що він навчився рахувати так добре тому, бо походить із сім’ї, в якій є дев’ятеро дітей. Таланти саванів досягають такого високого рівня в тому числі й завдяки їх сильній концентрації на одній справі та нав’язливому повторюванню вправ. Але без обдарування не обходиться. Талант проявляється в дітей ще в ранньому віці, як у савантів, так і вундеркіндів, наприклад Моцарта. І це знову ж таки свідчить проти аргументу, що здібності з’являються від тренування. Коли юний Моцарт почув у Римі в Соборі Святого Петра, як Ґреґоріо Аллеґрі співає «Miserere», він щось собі записав і в кімнаті готелю з пам’яті написав ноти, обійшовши таким чином заборону Папи. Стефен Вілтшир уже у віці семи років малював надзвичайні малюнки, але згодом його талант більше не розвивався так сильно. Здібності вираховувати дати календаря при нагоді можуть проявитися вже на шостому році життя.

Доволі часто згодом таланти вивітрюються. Так дівчинка-аутистка Надя у віці від двох до шести років мала надзвичайний талант до малювання. Спершу вона малювала коней та інших звірів, потім — людей. Після дев’ятого дня народження ця здібність щезла. Очевидно, за рахунок таланту до малювання вища активність, необхідна для мовлення, перейшла