Читати книгу - "Українська Національна Армія. Матеріяли до історії"

Дієвої Армії У HP. З червня 1919 р. дивізія отримала перше бойове «хрещення». Саме в цей день 2-га дивізія О. Удовиченка у взаємодії з Запорозьким куренем П.Шандрука (700 багнетів, 180 шабель та 9 гармат) у результаті форсування р. Збруч та сміливо проведеної атаки здобуває м. Кам'янець-Подільський, до якого невдовзі переїхав Уряд УНР.

З червня 1919 р.— отаман 9-го стрілецького полку 3-ої «Залізної» стрілецької дивізії, з квітня 1920 р. — командир бригади цієї дивізії.

Від квітня 1920 року — командир бригади Третьої Залізної Дивізії.

В еміграції перебував з кінця 1920 року до 1923 р. в таборах для військовополонених у Польщі, був співзасновником військового журналу «Табор», а також редактором збірника «Українсько-московська війна в 1920 р. в документах» (видання 1933 р.).

З 1922 р. був викладачем Академічних Курсів при Генеральному Штабі Армії УНР, що були першим ступенем Української Воєнної Академії.

У 1925 р. отримав звання генерала-хорунжого Армії УНР від екзильного уряду УНР, у 1927 р. призначений начальником штабу Міністерства Військових Справ при Уряді УНР.

Від 1926 року — контрактовий офіцер Війська Польського в чині майора.

У 1928 р. на доручення Уряду УНР разом з групою українських старшин для підвищення кваліфікації пішов на службу до Польського війська як контрактовий старшина, у 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінчив 1938-го у чині підполковника.

Перед початком Другої світової війни як підполковник Війська Польського був призначений командиром 28-ї бригади Польської армії, на чолі якої відзначився в боях проти німців під час «Вересневої Кампанії» 1939 р., за що був пізніше (1965 р.) нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від польського екзильного уряду в м. Лондоні, а також почесною шаблею.

У вересні 1939 року тяжко поранений, потрапляє до німецького полону, де перебуває до січня 1940 року.

У роках 1940 — 1944 проживав у Польщі, працюючи керівником кінотеатру в Скерневіцах, Генеральна губернія.

Наприкінці 1944 року, за згодою всіх українських угруповань в еміграції, очолив Український Національний Комітет у Німеччині, призначений його президією (з 1945-го року) командувачем Української Національної Армії.

Вже в лютому 1945 р. Комітет почав активну роботу.

У березні 1945 року німецький уряд визнав УНК як офіційного репрезентанта українців (в тому велика заслуга Павла Шандрука особисто) і союзну сторону у війні. Уряд УНР підвищив Шандрука до генерала-поручника, і з цим він приступив до формування Української Національної Армії (УНА), до якої мали увійти всі українські формації по німецькому боці фронту (понад 220 тисяч вояків).

Наприкінці квітня 1945 року генерал Шандрук як командувач УНА відвідав дивізію «Галичина», що стояла тоді на фронті в Австрії. Дивізійники з великим ентузіазмом вітали свого генерала. 25 квітня відбулося урочисте складання присяги на вірність Україні.

Перед закінченням війни Українська Національна Армія складалася з 1-ої Української дивізії У НА, 2-ої дивізії УНА (протипанцерна бригада «Вільна Україна» та бригада колишнього начальника поліції Львова майора Володимира Пітулея), наземних частин, які включали парашутистів («Група Б» під командуванням генерала Тараса Бульби-Боровця). Були плани щодо прилучення українських юнаків протилетунської оборони, УВВ (Українське Визвольне Військо — понад 120 тисяч вояків).

Після закінчення війни П. Шандрук жив у Німеччині, а з 1949 р. — у США, де оселився в м. Трентон, штат Нью-Джерсі. Був керівником ресорту військових справ Уряду УНР в екзилі, увійшов до лав Українського Вільного Козацтва і став його почесним головою, був почесним головою Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА.

П. Шандруку належать праці з найновішої історії української армії — українською, польською та англійською мовами. Серед них видана 1959 року в Нью-Йорку праця «Arms of Valor» («Армія звитяги»; в укр. перекладі Бурмістенка М. Б. — «Сила доблесті»).

Література

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954 — 1989. Словникова частина. — Т.10.

Малий словник історії України. / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

Боляновський А. Шандрук Павло // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 1068.

Біляїв Володимир. На неокраянім крилі... — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003.

Посвячення пам'ятника

 

нагоди відзначення створення дивізії «Галичина», в суботу 19 липня 2003 року у храмі св. Юра у Львові на польову Службу Божу зібралися сотні ветеранів дивізії «Галичина», десятки їхніх побратимів з діяспори, численні гості й парохіяни, між ними командир УПА Василь Кук і Юрій Шухевич. Відправляли єпископ Ігор Возняк в супроводі вісьмох священиків.

По полудні на Личаківському цвинтарі відбулося відкриття пам'ятника. На головній фасаді з мідного сплаву прикріплена емблема з буквами «УНА» і написом: «Полеглим в боях — вірним послідовникам боротьби за свободу Батьківщини». На боках емблеми: 1-ої Дивізії «Галичина» — лев і 2-ої Дивізії «Вільна Україна» — св. Юр; на задній стороні: Українського Юнацтва протиповітряної оборони — гармата поміж тризубом і левом.