Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

переважного їхнього господарського використання, а надалі — їхньою племінною “власністю”.

Часткова стабілізація господарства, соціального та культурно-історичного розвитку населення України в мезоліті була зумовлена, насамперед, продуктивністю мисливства — завдяки широкому розповсюдженню лука та стріл; розвитком ускладненого збиральництва з широким застосуванням ефективних знарядь праці для обробки його продуктів (зернотерок, товкачів, ступок і ін.), а також сприятливими кліматичними умовами на початку голоцену. Своєю чергою розвиток продуктивних сил спричинив зростання чисельності і щільності населення, стабілізацію його етнічного складу, виникнення соціально-економічних структур, які регулювали не лише внутрішні стосунки у громаді, а й взаємини між громадянами різного рівня спорідненості.

Подальший поступовий розвиток суспільства потребував відповідного розвитку продуктивних сил, ретельнішого і цілеспрямованішого використання життєдайних ресурсів обмежених територій, удосконалення внутрішніх і зовнішніх соціальних і економічних стосунків у громадах. Водночас слід зауважити, що за мезоліту вже досить чітко простежується нерівномірність господарського і соціального розвитку населення окремих регіонів України, яка була зумовлена передусім різним складом і енергетичним потенціалом життєдайних ресурсів окремих регіонів, особливостями їхніх природно-кліматичних умов, що потребувало різних форм виробничих і соціальних зусиль для життєзабезпечення їхнього населення, а також призводило до різного роду локальних або навіть регіональних криз.

Перша така криза виникає, напевне, в степовій зоні, де наприкінці мезоліту помітно скорочується продуктивність мисливства на великих стадних тварин, насамперед на бізона. Вдосконалення мисливської зброї, а згодом і зміна природного оточення, призвели до катастрофічного зменшення популяцій бізона, яке підірвало можливість його подальшого відтворення як об’єкта життєзабезпечення первісних громад. Значно погіршена була і репродуктивність популяцій інших тварин (коня, осла, сайгака тощо). Водночас окреслена вище демографічна, соціальна і природно-кліматична ситуація виключала можливість широких міграцій у пошуках нових “кормових” територій. За цих умов населенню степової зони залишалося лише вести пошук нових методів адаптації за рахунок збільшення продуктивності своєї кормової території. Вирішення складної кризової проблеми тоді можливе було лише на шляху трансформації засобів виробництва, пошуків нових джерел розширення життєдайних ресурсів удосконалення структури суспільства. Все це стало можливим лише з запровадженням відтворюючого господарства. Після публікацій відомого англійського археолога Г. Чайлда перехід від привласнюючих до відтворюючих форм економіки розглядається як аграрна (неолітична) революція, що підготувала умови для виникнення цивілізацій. Таким чином, перехід від мезоліту до неоліту в південних районах України пов’язується з “неолітичною” революцією і припадає на другу половину VI тисячоліття до н. е. Водночас зі зміною форми економіки у побуті і виробництві запроваджуються нові знаряддя праці, з’являються керамічний посуд, прядіння, ткацтво, удосконалюється система управління господарством. Все це поступово спричинило зміну всієї системи життєзабезпечення, соціальної організації суспільства, його ідеології та духовної культури.

Однак новітні дослідження археологів підтверджують поступовість змін. З’ясувалося, що новації в економіці, соціальному житті та побуті суворо не детерміновані у часі і можуть виникати у різній послідовності. Так, наприклад, перші прояви відтворюючого господарства в Україні не завжди супроводжувалися, як це буде доведено нижче, виникненням кераміки (“докерамічний” неоліт) або нових, зокрема шліфованих, знарядь праці (сокира, мотика тощо). Значно пізніше мешканці степів оволоділи прядінням і ткацтвом.

І все ж таки треба визнати, що всі докорінні зміни, що сталися у неолітичний час у цьому регіоні, передусім пов’язані із запровадженням скотарства та землеробства.

На відміну від степової зони, де відтворююча економіка склалась переважно на місцевій основі завдяки розвитку продуктивних сил та запозиченню деяких новацій у Закарпатті, в лісостеповій зоні Прикарпаття і Волині землеробсько-скотарська економіка сформувалася завдяки прийшлому населенню, яке поступово приходило на ці території з Південної і Центральної Європи з початку V тис. до н. е. Пізніше тривалий час цей регіон буде своєрідним осередком, з якого елементи відтворюючого господарства розповсюджувалися на інші території України, у розумінні деяких дослідників, взагалі “неолітизації”.

Водночас на значній території України (у лісостеповій та лісовій зонах, в Криму) досліджено археологічні пам’ятки V—IV тис. до н. е., де в значній кількості знайдено керамічний посуд, шліфовані знаряддя праці (сокири, мотики, долота тощо), пристрої для прядіння та ткацтва і доведено, що мешканці цих поселень ще тривалий час не запроваджували ні землеробства, ні скотарства.

Така особливість історичного розвитку населення лісостепової смуги Центральної і Східної України була зумовлена насамперед якістю природних ресурсів регіону, котрі повністю забезпечували прогресивний розвиток суспільства на базі привласнюючої економіки. Багата рибою повноводна річкова мережа лісостепу, теплий клімат і родючі ґрунти створювали сприятливі умови для розвитку рослинності та тваринного світу. Запас зоомаси тут у 5 разів перевищував зоомасу степів. Таке природно-кліматичне оточення сприяло організації довготривалих поселень, осілості населення, коли багато років на одній і тій самій території, обмеженій соціальними нормами, одна й та сама громада вела багаторесурсне, досить продуктивне господарство привласнюючого типу (рибальство, мисливство, збиральництво), а також виготовляла глиняний посуд, високоефективні знаряддя праці тощо, численні рештки яких знайдено на багатьох поселеннях. Природне оточення, багате на життєдайні ресурси, давало можливість людям не лише забезпечити себе необхідними продуктами споживання, а й отримати їх значно більше, що в свою чергу сприяло розвиткові раціональних знань та духовної культури.

Однак постійні зміни клімату протягом атлантичного періоду, з яким пов’язується неолітична епоха, спричиняли суттєві зміни в навколишньому середовищі, в прямій залежності від якого були первісні громади. Дуже часто погіршення природних умов змушувало людей залишати обжиті місця й переселятися у сприятливіші для життєдіяльності регіони. Частіше за все вимушена була вдаватися до міграцій значна частина мешканців степу — внаслідок наступаючої екологічної кризи. Переселяючись у лісостеп, степовики запроваджували свої форми господарства, оскільки за рівнем свого соціального і господарського розвитку вони були підготовлені сприйняти і землеробство, і скотарство. Елементи відтворюючої економіки розповсюджувалися також шляхом взаємозапозичень. Таким чином, до кінця IV тис. до н. е. більшість населення України в тій чи іншій формі ознайомилася з відтворюючими формами господарства. Однак переважати в життєзабезпеченні більшості населення України вони стали значно пізніше.

Принципові зміни, які мали місце в економічній сфері первісних мисливців, рибалок та збирачів неолітичного часу, не могли не позначитися і на соціальних структурах їхнього суспільства та інших елементах духовного і суспільного життя. З розвитком землеробства і скотарства формується поняття власності на землю, худобу та продукти виробництва. На особливу увагу громади заслуговував розподіл надлишків виробництва. Зростання чисельності громади та ускладнення процесу виробництва потребували вдосконалення системи управління, яка поступово ставала все складнішою та більш ієрархізованою.

Загалом неолітична епоха розпочинає новий етап у розвитку людства, який на території України тривав приблизно півтора тисячоліття, однак у різних регіонах мав свої хронологічні рамки, про що йтиметься далі.

Глава 1

Етнокультурна ситуація

Життя населення у