Читати книгу - "Пастка-22"

поблизу Генуї. Нейтлі вже, мабуть, готується зайняти його місце — щасливий, що все ще живий, він з нетерпінням очікує на продовження даремного й розпачливого залицяння до своєї римської проститутки. Роздягнувшись, Йосаріан сів на койку відпочити. Голим він відчув себе набагато краще. Він ніколи не почувався зручно одягнутим. За кілька хвилин він одягнув чисті труси, взув мокасини й пішов на пляж, накинувши на плечі махровий рушник кольору хакі.

Стежка повела його через ліс, огинаючи таємничу вогневу позицію, оточену округлим валом з мішків із піском, на яких спали двоє з трьох рядових обслуги; третій сидів і їв пурпуровий гранат, відкушуючи великі шматки сильними щелепами і випльовуючи жмих із кісточок подалі в кущі. Коли він кусав, йому з рота сочився червоний сік. Йосаріан почалапав лісом, час від часу любовно погладжуючи свій голий занімілий живіт, неначе хотів упевнитися, що все в нього на місці. Він викотив з пупка клубочок ворсу. Раптом на землі обабіч стежки він побачив десятки молодих грибів, що повитикали з липкого від дощу ґрунту свої вузлуваті паростки, мов стебла неживої плоті, проростаючи, куди не глянь, у такій некротичній рясноті, що здавалося, вони множаться просто на очах. Тисячі грибів кишіли в підліску, доки сягало око, і здавалося, що поки він за ними підглядав, вони розбухали в об’ємі та зростали в кількості. Здригнувшись від незбагненного страху, він поквапився геть і не збавляв ходи, доки не відчув під ногами сухий пісок, а гриби не залишились позаду. Він з острахом озирнуся назад, немов очікуючи, що ці мляві білі створіння наосліп повзуть за ним слідом або звиваються по гілках дерев зміястою, некерованою масою.

Пляж був безлюдний. Чулися лише стишені звуки: жебонів повноводий струмок, за спиною Йосаріана шурхотіли висока трава й чагарі, приглушено зітхали мляві, напівпрозорі хвилі. Приплив був слабкий, вода чиста й прохолодна. Йосаріан залишив речі на піску й побрів крізь низькі хвилі, аж поки не занурився весь. Попереду, на обрії, ледь проглядалося нерівне пасмо темної землі, оповите імлою. Він кволо підплив до плоту, відпочив хвилину і кволо поплив назад, аж поки ноги не торкнулись піщаного дна. Він кілька разів занурився з головою в зелену воду й відчув себе свіжим і бадьорим, а тоді розлігся долілиць на піску й проспав до того моменту, коли літаки, що поверталися з-під Болоньї, опинилися просто над головою, і потужне, злагоджене ревище численних моторів, мов гуркіт землетрусу, ввірвалося в його дрімоту.

Він прокинувся з легким болем у голові і, примружившись, глянув на світ, що бурлив хаосом, у якому все перебувало в ідеальному порядку. Йосаріанові перехопило дух від побаченого: дванадцять ланок літаків спокійно летіли рівною лавою. Несподіване видовище було надто фантастичним, щоб у нього повірити. Жодного літака, який рвався б уперед із пораненими, жодного, що тягнувся б позаду через пошкодження. Не висів у повітрі дим від сигнальних ракет. Усі машини були на місці — крім його власної. На мить його паралізувало відчуття, що він збожеволів. Потім він зрозумів і мало не розплакався через іронію ситуації. Пояснення було простим: хмари закрили ціль, літаки не змогли скинути бомби і бойовий виліт на Болонью все ще попереду.

Він помилився. Хмар не було. Болонью відбомбили. В Болонью злітали, як на прогулянку. По них не вистрілила жодна зенітка.

Розділ 15

Пілчард і Рен

Капітан Пілчард і капітан Рен, офіцери оперативної служби, були спокійні, люб’язні чоловіки зросту нижчого за середній, яким подобалося літати на бойові завдання і які не бажали собі від життя й полковника Каткарта нічого більшого за можливість і далі літати. Вони зробили сотні бойових вильотів і прагнули налітати ще сотні, тому записувалися на кожне завдання. Вони не знали нічого прекраснішого за війну і боялися, що нічого подібного в їхньому житті вже ніколи не повториться. Свої обов’язки вони виконували смиренно і стримано, без зайвого галасу і йшли на все, щоб ні з ким не ворогувати. Вони поспішали всміхнутися кожному стрічному, а коли відкривали рота, то мимрили. Ці меткі, веселі, послужливі чоловіки почувалися невимушено лише один з одним і ніколи не дивились в очі іншим людям, навіть Йосаріанові, якого запросили на збори просто неба, щоби привселюдно оголосити догану за те, що він примусив Малого Семпсона повернутися з бойового вильоту до Болоньї.

— Хлопці, — сказав капітан Пілчард, уже лисіючий брюнет з соромливою посмішкою. — Коли ви вже повертаєте назад із завдання, то постарайтеся, щоб причина була серйозна. А не якась несерйозна... як-от поламаний переговорний пристрій... або щось подібне. Гаразд? Капітан Рен хоче вам ще дещо сказати з цього приводу.

— Хлопці, капітан Пілчард має рацію, — сказав капітан Рен. — Це все, що я хочу сказати з цього приводу. Ну, сьогодні ми нарешті злітали до Болоньї, і, виявляється, злітали, як на прогулянку. Усі ми, звичайно, трохи нервували і не дуже там щось знищили. Ну ось таке. Полковник Каткарт дістав для нас дозвіл ще раз туди злітати. І завтра ми таки розбомбимо ті склади боєприпасів. А тепер що ви скажете?

І щоб довести Йосаріанові, що на нього не тримають зла, вони навіть призначили його чільним бомбардиром головної ланки, давши в пілоти Маквота для польоту на Болонью наступного дня. Йосаріан упевнено пішов на ціль, як Гавермеєр, без жодних протизенітних маневрів, і раптом почався такий обстріл, що він мало не наклав у штани!

Від зенітного вогню не було рятунку! Його приспали, заманили в пастку і затраснули дверцята, і тепер він нічого не міг зробити, лише сидіти тут, як ідіот, і спостерігати, як вибухають ті огидні чорні клуби диму, щоб його знищити. І доки не скинув бомби, йому не залишалось нічого іншого, як видивлятися в приціл, де павутинне перехрестя лінзи магнетично залипало саме на тій точці, яку він визначив, сходячись у глибині двору перед першою будівлею замаскованих складів. Літак поволі сунув уперед, а Йосаріан безперервно тремтів. Він чув глухе «бум-бум-бум-бум» зенітних ударів, що лягали на чотири такти, гострий, пронизливий тріск одиничного снаряду, що вибухнув зовсім поруч. У голові вибухали тисячі суперечливих імпульсів, і він молився, щоб швидше поскидати бомби. Хотілося плакати. Мотори гули одноманітно, мов жирні ліниві мухи. Нарешті риски в прицілі перетнулися, і вісім п’ятисотфунтових бомб