Читати книгу - "Вбивство у «Східному експресі»"

обидва викласти перед вами всіма.

Розділ дев’ятий

Пуаро пропонує два рішення

Пасажири заповнили вагон-ресторан та повсідалися за столами. На всіх обличчях був однаковий вираз — очікування, змішане зі страхом. Шведська леді досі плакала, й місіс Габбард її втішала:

— Ви маєте взяти себе в руки, дорогенька. Усе буде добре. Не втрачайте самоконтролю. Якщо один із нас — жахливий вбивця, ми добре знаємо, що це не ви. Тільки божевільний може так вважати. Сідайте сюди, а я буду поруч, і більше не хвилюйтесь.

Її голос притих, коли Пуаро підвівся.

Провідник спального вагона метушився у дверях.

— Ви дозволите мені залишитись, мсьє?

— Звичайно, Мішелю.

Пуаро прокашлявся.

— Мадам та мсьє, говоритиму англійською, оскільки, гадаю, ви нею трохи володієте. Ми тут зібралися, щоб розслідувати смерть Самюеля Едварда Ретчетта, він же Кассетті. Є два розв’язання щодо злочину. Я їх вам викладу, і попрошу мсьє Бука та доктора Константіна розсудити, яке з них правильне.

Тепер ви всі знаєте факти справи. Містер Ретчетт був знайдений зарізаним сьогодні вранці. Останній раз його бачили живим о 12 : 37 минулої ночі, коли він розмовляв із провідником спального вагона крізь двері. Годинник у кишені його піжами був знайдений сильно побитим, він зупинився о чверть на другу. Доктор Константін, який оглянув тіло, коли його знайшли, указав, що смерть настала між північчю та другою ночі. О дванадцятій тридцять, як нам усім відомо, потяг в’їхав у сніговий завал. Після цього для будь-кого залишити потяг стало неможливим.

Свідчення містера Гардмана, який є членом Детективного агентства Нью-Йорка (кілька голів обернулись до містера Гардмана), вказують на те, що ніхто не міг пройти повз його купе (№ 16, у самому кінці), непоміченим. Тому ми дійшли висновку, що вбивцю потрібно шукати посеред пасажирів одного вагона — «Стамбул—Кале». Це, так би мовити, було нашим припущенням.

— Comment? — вигукнув мсьє Бук, вражений.

— Та я вам представлю альтернативне припущення. Воно дуже просте. У містера Ретчетта був певний ворог, котрого він побоювався. Він описав його містеру Гардману й сказав, що замах, якщо взагалі станеться, то, скоріш за все, буде скоєний на другу ніч після відбуття зі Стамбула.

А тепер, леді та джентльмени, я вам скажу, що містер Ретчетт знав набагато більше, ніж розповів. Ворог, як містер Ретчетт і очікував, приєднався до потяга в Белграді чи, можливо, у Віньківцях, крізь двері, що полковник Арбатнот та містер Макквін залишили відчиненими, коли вийшли на платформу. У нього був костюм провідника спального вагона, який він одягнув поверх свого звичайного одягу, і прохідний ключ, який дав йому змогу проникнути до купе містера Ретчетта, попри те що двері були замкненими. Містер Ретчетт перебував під впливом снодійного. Цей чоловік наніс йому ножове поранення із величезною люттю і залишив купе крізь сполучні двері, що вели до купе місіс Габбард…

— Саме так, — сказала місіс Габбард, киваючи головою.

— Він жбурляє використаний ним кинджал у сумку для туалетного приладдя місіс Габбард, проходячи повз неї. Потім він вислизає із купе і йде вздовж коридору. Він поспішно кидає уніформу у валізу в порожньому купе, і за кілька хвилин, одягнений у звичайний одяг, залишає потяг якраз перед тим, як він рушив. Знову використавши такий самий спосіб проникнення — двері поряд з вагоном-рестораном.

Усі ахнули.

— А як щодо годинника? — вимагав містер Гардман.

— Саме тут і є пояснення всьому. Містер Ретчетт не перевів годинник на годину назад, як мав би зробити у Царіброді. Його годинник досі показував східноєвропейський час, що на годину уперед центральноєвропейського часу. Тоді було чверть по дванадцятій, коли містеру Ретчетту нанесли ножові поранення, а не чверть по першій.

— Але воно абсурдне, це пояснення, — крикнув мсьє Бук. — Як щодо голосу, який було чутно із купе за двадцять три хвилини до першої? Це був або голос Ретчетта, або убивці.

— Не обов’язково. Це міг би бути… ну… голос третьої особи. Того, хто пішов до Ретчетта поговорити й знайшов його мертвим. Він подзвонив у дзвінок, щоб закликати провідника, потім, як ви висловились, він занервував — злякався, що його звинуватять у злочині, і заговорив, вдаючи з себе Ретчетта.

— C’est possible[85], — неохоче зізнався мсьє Бук.

Пуаро глянув на місіс Габбард.

— Так, мадам, ви хотіли сказати?..

— Що ж, я не знаю, що я хотіла сказати. Ви гадаєте, я також забула перевести годинник?

— Ні, мадам. Я гадаю, що ви чули, як хтось проходив повз, але — підсвідомо; пізніше вам наснився страшний сон про чоловіка у вашому купе і ви, прокинувшись, з переляку подзвонили до провідника.

— Гаразд, думаю, таке можливо, — визнала місіс Габбард.

Княгиня Драґомірова вдивлялась у Пуаро прямим поглядом.

— Як ви поясните свідчення моєї покоївки, мсьє?

— Дуже просто, мадам. Ваша покоївка упізнала хустинку, яку я їй показував. Та вона трохи невміло намагалася вас прикрити. Вона бачила того чоловіка, проте раніше, коли потяг зупинявся на станції Віньківці. Вона зробила вигляд, що зіштовхнулась із ним годиною пізніше, помилково гадаючи, що цим забезпечує вам залізне алібі.

— Ви про все подумали, мсьє. Я… я вами захоплююсь.

Запала тиша.

Раптом усі аж підскочили, коли доктор Константін грюкнув кулаком по столу.

— Та ні, — сказав він. — Ні, ні й іще раз ні! Це пояснення не витримує жодної критики. У ньому не вистачає з дюжини дрібних пунктів. Злочин не був скоєним у такий спосіб, і мсьє Пуаро має це добре знати.

Пуаро кинув на нього уважний погляд.

— Зрозуміло, — мовив він, — що я маю вам надати моє друге розв’язання. Та не відмовляйтесь від цього так поспішно. Ви можете з ним погодитись пізніше.

Він знову повернувся до всіх інших.

— Існує ще одна можлива розв’язка цього злочину. Ось як я до неї дійшов.

Коли я прослухав усі свідчення, я відкинувся на спинку, заплющив очі та почав думати. Декотрі пункти здались мені вартими моєї уваги. Я виклав ці пункти моїм колегам. Деякі з них я сам для себе уже пояснив, такі як масна пляма у паспорті тощо. Я пройдусь по пунктах, котрі залишились. Першим і найважливішим для мене було висловлювання мсьє Бука у вагоні-ресторані за обідом у перший день після відбуття зі Стамбула, а саме те, що компанія, яка тут зібралась, була дуже цікавою через свою різноманітність, представляючи всі класи