Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Я розірвала пакет і з ного посипалися нові конверти. — Чорт.

— Ха! — Натаніель відкрив холодильник і знову сказав: — Ха!

— Бутерброди, чоловіче. — Деякі з конвертів мали красиве оформлення, інші були адресовані фактично олівцем. Збентежена, я взяла один із конвертів, адресованих олівцем, і щиро засміялася. Лист був адресований "Леді Астронавт", ну… точніше, "Леді Астронот".

— Це буде моє нове домашнє ім’я для вас. — Натаніель поставив на стіл поруч зі мною чашку крижаного чаю. — Курка на житі нормально?

— М-м-м… трохи цибулі теж, будь ласка? — Я відкрила листа "Леді Астронот" і витягнула аркуш паперу з грубою окантовкою. — О… моє серце зараз розірветься. Послухай: «Дерега Ладі Астронот, з який я хочу піти в космос. У вас є ракетний корабель? Я хочу корабель Роккетт на Різдво. Ваша френда, Саллі Гардесті." І зображення ракети.

— Зачекай їх читати, поки справді не потрапиш в космос. — тарілки гриміли за мною, поки він працював над бутербродами. — нам доведеться замовити більшу поштову скриньку.

— Якщо. І має велике значення, що перед ним є багато інших "якщо". — Я вклала листа Саллі назад у конверт і відклала його. Я не могла відповісти їй, поки Шабат не закінчився, але я могла відсортувати листи. Я не знала, чи зможу відповісти на них, принаймні, Саллі Гардесті та іншим, які користалися олівцями, щоб написати адресу.

— Я маю віру…

— Я думаю, ти поганий єврей.

— Я маю віру у вас. Якщо говорити про це, я хочу взамін скористатись вашою допомогою щодо одного орбітального параметра. — Він витягнув буханець із хлібниці і поставив на прилавок.

— Скористайся дошкою для нарізки.

— Я збираюся. — Випустивши ніж, який він схопив, Натаніель схилився, щоб витягти обробну дошку з-під мийки. — Я думаю, що ми можемо пропустити трансмісячну орбіту і перейти прямо на місячну орбіту, що заощадило б багато часу та палива.

— І ризикувати життям космонавтів через неадекватне тестування? — Я потягнула ще один лист до себе і провела нігтем під згином, щоб відкрити його.

"Шановний доктор Йорк, я не знав, що дівчатам дозволяють бути докторами…"

— Я не кажу, що ми пропустимо орбіту Землі, лише перехідну. Ми відправляємо безпілотну місію навколо Місяця, щоб сфотографувати його у вересні, тому будемо знати, що на орбіту можна вийти. І будемо мати розрахунки поправок для орбіти навколо Місяця, хоча…

… "Я хотів би бути доктором"… — Місячна орбіта передбачає вихід та схід з неї, що означає цілком різний набір обчислень орбітальної механіки. Ви повинні перейти від сфери впливу Землі на Місяць і…

— Я знаю. Я не питаю про принцип. Ви вже розробили витрату палива і план польоту… Я питаю, чи є якась вагома причина робити трансмісячну орбіту пілотованою місією.

— Схоже, про це ви повинні запитати у Паркера. — Я ляпнула листом по столу, навіть не знаючи, чому Натаніел так мене роздратував.

— Ну, він не фізик, чи не так?

Але… це був кінець обговорення. Раніше ми були в подібній ситуації, де він попросив мене поради, бо хотів довести Паркеру, що той неправий. Це нагадало мені навчання в коледжі, де мене використовували як інструмент для того, щоб тримати молодих чоловіків у напрузі на уроках математики. Натаніель про це знав лише в найзагальнішому сенсі, в основному з історій, які мені вдалося зробити смішними.

Я повільно вдихнула і обережно склала лист. Натискаючи на нього пальцем, щоб закрити, я злегка порвала конверт.

— Вибач. Я просто… Гаразд. Основна причина виходу на трансмісячну орбіту — якщо ми помилимось і перевитратимо паливо на транзит, екіпаж буде мати ще один шанс на повернення додому. Хоч вони отримають лише один постріл.

— Але математика…

— Дорогенький… Я фізик, але я також пілот. Якщо ти просиш мене сказати тобі, що пропускати кроки це нормально, я не збираюся цього робити. Вони отримують шанс на повернення додому. Якщо математика помилиться, навіть трохи, і у них не буде палива, щоб виправитись, вони пролетять повз Землю або згорять на повторному заході. — Я засунула лист у купу конвертів. — І я також не хочу працювати у Шабат.

— Ти відповідаєш на фан-пошту. Хіба це не робота? — Його голос був свідомо легким, і мені сподобалось, що він доклав зусиль, щоб виглядати безтурботним.

— Я читаю, а не пишу.

Він поставив біля мене бутерброд, хліб був нарізаний по діагоналі. Нахилившись, він поцілував верхівку моєї голови. — Ти права. Вибач…

— Я не повинна була капризувати.

— Ну, пообідаємо, а тоді… — Він підійшов до полиці і взяв книгу —… тоді я теж прочитаю.

Звузивши очі, я побачила букви на обкладинці.

— Я бачу слово Марс.

Він засміявся і показав мені обкладинку повністю.

— Це роман. Клеммонс позичив мені. Каже, що це комедія, принаймні з точки зору космічного польоту. Це вважається прийнятним заняттям для вихідного дня?

— Так. — Я зблиснула на нього. — Так. І дякую тобі.

* * *

Ми сиділи у затемненій кімнаті — не маючи що робити протягом останніх двох годин і двадцяти трьох хвилин — і так, ми всі рахували хвилини — поки чекали, коли вони вирішать питання — щоб годинник відліку міг продовжити роботу. З самою ракетою нічого поганого не сталося, було лише автоматичне відключення, яке спрацювало на мінус тридцяти секундах і трималося. Це було набагато гірше для трох чоловіків, прив'язаних до гігантської ракети "Юпітер V".

У капсулі Комунікації Стетсон Паркер підкидав у повітря тенісний м'яч, його гарнітура для зв'язку відсунулася назад за одне вухо. Кожні пару хвилин він посміхався і щось сказав у свій ком. Як CAPCOM, він відповідав за фільтрацію всієї інформації від десятків інженерів