Читати книгу - "Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка"

вони всі поховалися. Мені самотужки довелось навпомацки знайти свою кімнату, де я почав вимивати проклятий перець з очей, які пекло вогнем.

На додачу до всього повернувся Руперт, який гарчав не гірше за мене. Теля-муу перестріло його на вулиці, потопталось по ньому, подряпало обличчя, лижучи його, розірвало на ньому всю одежу, наче він боровся з орлами.

Руперту постелили в тій же кімнаті, що й мені; в ту ніч ніхто з нас не спав. У Руперта було страшне похмілля, і він весь час щось плів про Теля-муу. Мені ж всю ніч доводилось промивати очі, аби не осліпнути.

Бісове теля! Якщо вже так йому хотілося гарчати, не могло воно це зробити до того, як я натягнув стоталерову каблучку Агнесі на пальця?

Після цього мені ні разу не вдалося застати Агнесу наодинці.

Наступного дня пан Маєр довів до мого відома, що його гостинність не триває більше одного дня. Мені, як вельможі, потрібно знайти житло, що відповідає моєму рангу. Він і надалі буде радий моїм візитам, а якщо я хочу розважитись, то треба довіритись Руперту — він в цьому тямить.

З прекрасною Агнесою я міг бачитись тільки в присутності її батька, а якщо хотів розповісти про свої почуття, то мусив писати їй листа. Щодня я писав їй любовні послання, які Руперт відносив додому. Та хтозна, що саме робив з ними.

З цього дня не було мені спокою. Руперт був саме тим хлопцем, який швидко ознайомив мене з усіма гамбурзькими закладами, чия репутація бажає кращого, і з такими ж компаніями. Там я познайомився з дівками, одним іспанським ідальго та шотландським жевжиком, бразильським плантатором, волоським боярином, від котрих дізнався, що їхні дворянські грамоти виросли на тому ж дереві, що і моя. Всі вони відомі пияки, гравці, бійці, заколотники. В тому, що дістались вони своїх грошей нечесним шляхом, сумніву не було. Очевидним було і те, що вся ця зграя розглядає мене, як ягня на жертву. Ох і натерпілись вони від мене! Споїв їх я, а не вони мене! Серед тамплієрів я навчився, як можна багато випити, але не сп'яніти. Але з такою таємницею я так просто не розлучуся. Збережу на випадок мого засудження: така таємниця порадує всіх християн, отже дасть мені надію на пом'якшення вироку.

(— Не дочекаєшся!)

Споїти вони мене не могли, хоча дуже намагалися. У п'яного вони легко відібрали б від мене вексель на дві тисячі талерів, котрий я завжди носив при собі. Я знав, що всі ці посиденьки з Рупертом влаштовуються лише для того, аби забрати в мене вексель і звільнити пана Маєра від виплати двох тисяч талерів.

Але й до дублонів вони не могли добратися так легко, як вважали. При першій грі в кості я зрозумів таємницю кубика — у нього залили ртуть. А я краще від них знав, як треба його кидати, аби завжди випадала шістка. Тож гроші програвали вони, а не я. Коли ж справа дійшла до бійки, вони зрозуміли, що мають справу не з новачком. Серед гайдамак я навчився прийомам рукопашного бою, бою на палицях, з шаблями, тож я швидко поставив забіяк на місце; тільки переживав, аби не травмувати когось смертельно, за що б мене кинули до в'язниці. Зрештою, вони залишили мене у спокої.

Що ж стосується жінок, то тут я поводився найобережніше. Білий голуб завжди і всюди мене супроводжував, однак я не казав про це нікому. Натомість я постійно відповідав своїм новим товаришам, які так і намагались повісити мені на шию якусь німфу, тягаючи за собою з шинка в шинок, що в мене є наречена, котрій я поклявся у вірності, до того ж її брат Руперт всюди нас супроводжує. Він одразу розповість моїй милій Агнесі, якщо я зроблю щось нечестиве. Я був непохитним у своїй вірності Агнесі, знаючи, що такі брехливі дівки на раз-два відберуть у мене моє багатство. А я хотів його віднести додому, своїм бідним батькам. Цими двома тисячами талерів я зроблю їх панами. Вони приведуть до ладу своє господарство, придбають фруктовий сад. Старий купить собі хутряний сюртук, а матінка — шовкового плаща. І ходитимуть вони до церкви, гарно вбрані за гроші, котрі приніс їх син.

(— Викравши церковні скарби! — перебив солтис.

— «Finis sanctificat media»[52], — відповів злочинець.

Після цих слів великий князь залився сміхом.

А солтис став таким багряним, як смажена індичка.

— Не для того благочестиві єзуїти вигадали це, аби ти викрав золотий посуд, а за його вартість купив батькам одежу. Продовжуй!)

Так і жив я благочестиво три місяці, поки не зійшов строк мого векселю: вдень солодко спав, а вночі відвідував шинки, розганяв нічні патрулі, мастив клеєм вікна в кабінетах професорів, співав дівчатам серенади, ганяв євреїв і тримав у страху всю Гамбурзьку гору аж до Вербної неділі.

Добре пам'ятаю, що це було саме в цей день, бо я купив собі нового камзола та галіфе. Крім того, я пригадую, що у попередню суботу євреї святкували песах, і коли вони співали свої святкові пісні у синагозі, ми з товаришами запустили через вікно дванадцять кішок, яким прив'язали до хвостів тріскачки. Після цієї невинної забави йшли по вулиці, взявшись попід руки і горланячи пісні, аж поки дійшли до корчми «Три яблука». Там, на спір, ми випили усі настоянки, що мав при собі бродячий мольфар. Можливо вони трохи затуманили мені голову, хоча я