Читати книгу - "Земля Георгія"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 114
Перейти на сторінку:

Дістаю з кишені листа того злощасного і спокійно його перед присутніми зачитую. Баба шоферова вже й сама готова в патли йому вчепитися. Але не при мені ж, не при чортяці рудому.

— Підтверджуєте, значить, Василю Тимофійовичу? Заходь, Галюню! Ось, Василю. На коліна, і ноги цілуй цій жінці. Вибачить вона тебе за те, що знасильничати морячку беззахисну намагався, будеш жити. А ні, нічого тебе не спасе, не вийдеш ти з цієї літньої кухні живим. І ні хріна мені за тебе не буде. Я цих ще в Пальмасі попереджав. На коліна, мерзото.

Закляк дилда, а баба його знову завила і сама Галюні в ноги валиться:

— Прости ти нас, Галочка! — реве. — Двоє дітей і папаша-інвалід на утриманні!

— Замовчи, добра жінко. І підведися. Тебе їй вибачати нема за що. Мовчи. Нехай муж твій покається.

— Та нехай уже, Колю. Відпусти його, досить, — Галюня моя каже.

— Ні. П’ять місяців я цього дня чекав. Не відпущу живим, поки на коліна перед тобою не впаде і прощення вимолюватиме, — і ніж дістаю.

Побачив дилда ножа, бухнувся, поділ сукні їй виціловує, життя випрошує. Стільки я моменту цього ждав і уві сні бачив, півроку ні про що інше думати не міг, заговорюватися вже почав, на Галку гримати ні за що, а збулося — ніякого задоволення. Бридко. Але попустило.

Бог з тобою. Валяй, поки я добрий. І Келі, другу моєму любезному, по гроб дякуй, — кажу. — Трапився б ти мені в перший день, вже б на Таїрова лежав ліворуч від входу.

Брешу все: не хотів я його і в перший день після рейсу мочити. Хотів штани на ньому ножем на смуги розпустити чи ще як перед народом зганьбити.

Мужики кажуть, два тижні ще шоферюга усю Чорноморку бланжем підсвічував. Але це не від мене. Це власна добра жінка пристаралася. А пиво в Людчин бар не ходив він більше пити.

Така ось лялькова комедія…

* * *

Ось тобі і Скользький! Цілий пригодницько-автобіографічний роман тиснув! Це він на цілу годину раніше з койки катапультувався, щоб мене посеред вахти розмовою розважити? І — підтримати? Ну, щоб не психував.

І Кандей наш — теж ні з того ні з сього уважним дуже став. Другу пайку макаронів ледь не насильно запхнути в мене намагався. І знову про дурне в голову і про те, що всі баби…

Впав у койку — не спиться мені. Ось звідки вітерець дме. Швидко чижик оговтався. Талантище. Виходить, усі контри мої з ним — через бабу. Цікаво, через яку? А раз так, то словам моїм вірити не можна. Не в собі я. Несу якусь пургу. Дах в мене їде. Не помітно хіба?

Марення помполітське все. Все «смутні сумніви» й неймовірні версії. В кишеню не засунеш, до справи не підшиєш.

Я ось Кандея на вечері одразу й послав на хутір його кубанський. Сто років мені Паличеві кралі бальзаківського віку треба були. А може, він…

Та ні, дурня. Моя-то і бачила злидня Палича цього лише одного разу, в Херсоні, поки цукром вантажилися на Кошовій. Сказала потім, правда. Вчися, мовляв, у капітана свого. Одразу видно — культурний, вихований мужчина. А ти навіть підійти до жінки не вмієш: як на ногу не наступиш, так плечем зачепиш.

— Ну звиняйте, який вже є, — насупився я тоді.

А вона засміялася й каже:

— Такого й люблю.

Дзуськи. Не той жанр, Паличу. Що ж це тебе з навігації весь час в якийсь дамський роман заносить? Вчи матчастину. Перевернувся на інший бік і заснув. Херсон покаже, хто є ху. Моряк спить, а Херсон все ближчає. З кожним обертом гвинта.

* * *

Під Донузлавом вельбот, сторожовий катер по-вашому, за нами припустився. Як у кіно: освітлювальні ракети, «наказую застопорити хід!», доглядову групу на захоплення мирного ПТСа приготувати! Зловив порушника кордону.

До абордажу справа не дійшла: штивало пристойно. Ще звалиться між бортами якийсь матросик.

— Звідки і куди прямуєте? Чому не відповідаєте на визивному каналі? — мегафоном прикордонник обмежився.

Як йому поясниш, що в нас усю вахту то цирк кудись від’їздить, то білі ворони по рубці літають? Не дивно, що й рацію не почули.

— ПТС 93-ий, прямуємо з Батумі на Херсон, — відповідає Радик як заведено. — А рибки не дасте? — вирішив відпрацювати навчальну задачу до кінця прикордонник.

— Тільки чаю. Тобто вантаж в нас — чай в мішках, — доповідає Радик.

— Індійський? — з надією питає прикордонник.

— Індійський нам возити район плавання не дозволяє, — Родіон йому відповідає. І до Паніна:

— Мічманюго, як у вас у BMC? По глобусу Грузії заліки складають?

— Та що з нього взяти? Лейтьоха… — махнув рукою Панін.

Ось мічманюга наш після зустрічі з рибалками, хай і мандариновими, не поплівся б охороняти кордон натщесерце. Взяв би все, що дають, не кривлячи аристократичного носа. Ну, грузинський чай, але ж — мішок!

А Дід Вітька мені:

— Ти бачив, як він забігав? Досі в каюті паперами шурхотить. Ти б сказав йому, що прикордонники — не митниця. До вантажних паперів їм справи нема,

1 ... 47 48 49 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Георгія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Георгія"