Читати книгу - "Бігун у Лабіринті"

розповісти, що саме згадав під час Переміни, а коли ми запитували — не зізнавалися. Може, з Альбі таке і сталося, бо він вирішив усе розповісти.

В Томаса аж шматок у горлі застряг. Невже люди десь із того боку Лабіринту якимось чином можуть їх контролювати? На саму думку про це кинуло в дрож.

— Треба знайти Галлі, — змінив тему Ньют, гризучи морквину. — Десь сховався, паскуда. Як поїмо, одразу ж за це візьмуся. Давно вже він в ув’язненні не сидів.

— Правда?

Томас неабияк зрадів почутому. Він з величезним задоволенням особисто зачинив би по Галлі двері камери, а ключі закинув би якнайдалі.

— Цей шлапак погрожував прикінчити тебе, тому ми зобов’язані подбати про твою безпеку. Нехай радіє, що ми не засудили його до Вигнання, та обіцяю, що цей гнилоголовий дорого заплатить за свої витівки. Пам’ятаєш, що я казав тобі про порядок?

— Еге ж.

Томас подумав, що, відсидівши у в’язниці, Галлі зненавидить його ще дужче. «Байдуже, — переконував себе він. — Я більше його не боюся».

— От як ми вчинимо, Томмі, — сказав Ньют. — До кінця дня будеш біля мене — ми маємо обговорити певні справи. Завтра відсидиш, а наступний день проведеш з Мінхо. Я хочу, щоб ти якийсь час тримався подалі від інших шлапаків. Зрозумів?

Томас нічого не мав проти.

— Звучить чудово. Значить, Мінхо мене тренуватиме?

— Саме так. Ти тепер бігун, і він тебе навчатиме. Лабіринт, карти тощо. Багато чого доведеться повчитися. Сподіваюся, що ти добре попрацюєш.

На диво, Томаса не злякала думка про те, що доведеться знову виходити в Лабіринт. Він твердо вирішив виправдати Ньютові сподівання, до того ж наполегливе тренування допоможе не думати про інші проблеми. І потайки Томас сподівався якнайшвидше покинути Глейд. Його новою метою в житті стало уникати людей.

Хлопці мовчки доїдали обід, коли Ньют раптом заговорив про те, що турбувало його насправді. Зім’явши рештки їжі в кульку, він повернувся до Томаса і зазирнув йому прямо в очі.

— Слухай, — почав Ньют. — Ти маєш у дечому зізнатися. Надто вже часто ми чули про це від інших, тож немає сенсу заперечувати. Прийшов час сказати правду.

Томас розумів, що рано чи пізно до цього дійде, та однак здригнувся. Він мовчав.

— Галлі казав про це, Альбі казав, Бен казав, — провадив Ньют. — Дівчина — і та казала, коли ми витягли її з Ящика, — він замовк, можливо, чекаючи зустрічного питання від Томаса, але той мовчав. — Усі як один кажуть, що будуть зміни.

Ньют відвернувся, подивився кудись удалину, потім заговорив знову.

— Сумнівів і бути не може. Галлі, Альбі й Бен стверджували, що бачили тебе у своїх спогадах під час Переміни, і з цього я роблю висновок, що там, у минулому, ти аж ніяк не садив квіточки і не допомагав стареньким леді переходити вулицю. Щось із тобою і справді не так, коли у Галлі руки сверблять тебе вколошкати.

— Ньюте, я й справді не розумію… — почав був Томас, але Ньют не дав йому договорити.

— Я чудово знаю, що ти нічого не пам’ятаєш, — можеш не повторюватися. У нас у всіх пам’ять відшибло, і нема чого нам укотре про це нагадувати. Я про те, що ти від нас чимось відрізняєшся, і, я вважаю, час над цим замислитися.

Томас відчув раптовий напад злості.

— Чудово! І що тепер робити? Я не менше за вас хочу згадати минуле. Це ж очевидно.

— Ти маєш відкрити свою підсвідомість. Будь відвертий і скажи, чи є бодай найменша річ, що видається тобі знайомою?

— Нічого… — почав був Томас, але затнувся. З часу прибуття в Глейд відбулося стільки всього, що він уже й забув, як він першої ночі в Глейді лежав біля Чака і міркував над тим, яким знайомим видається йому Глейд і як по-домашньому затишно він тут почувається. А такого не мало бути.

— У тебе щось на думці. Я ж бачу, — вкрадливо промовив Ньют. — Говори.

Томас зачекав, побоюючись, аби зізнання не обернулося для нього лихом, та тримати це в собі він уже не мав сили.

— Ну… Я не можу тицьнути пальцем в якусь конкретну річ і сказати: «Я це пам’ятаю», — він говорив повільно, ретельно добираючи слова. — Та від самого початку мені здалося, наче я тут уже бував, — хлопець зазирнув у очі Ньютові, сподіваючись побачити в них розуміння. — 3 іншими новачками хіба не так?

Ньютове обличчя залишалося непроникним. Він лише сказав:

— Ні, Томмі. Більшість із нас першого тижня тільки скиглили й штанці собі обдристували від страху.

— Ну що ж… — Томас замовк, засмучений і несподівано збентежений. Що все це означає? Чим він відрізняється від інших? Може, з ним і правда щось не так? — А мені все здалося знайомим, і я від самого початку знав, що маю стати бігуном.

— А це в біса цікаво, — Ньют допитливим поглядом кинув на Томаса, вже не приховуючи підозр. — Ну, дослухайся до себе й далі. У вільний час попорпайся в пам’яті, думай про цю місцину. Як слід напруж мозок і постарайся знайти відповідь. Заради всіх нас.

— Гаразд, — Томас заплющив очі, збираючись відшукати відповідь в темних закутках свідомості.

— Та не зараз, гнилоголовий, — Ньют засміявся. — Я маю на увазі потім. У вільний час, за обідом, перед сном, під час роботи або в перервах між тренуваннями. Повідомляй мені про все, що хоч віддалено здасться знайомим. Ясно?

— Ясно.

Томаса турбувало, що своїм зізнанням він наче подав Ньютові сигнал про небезпеку і тепер той ставитиметься до нього з підозрою.

— Лацно, — невимушено всміхнувся Ньют. — А почнемо з провідин декого.

— Кого ще? — запитав Томас, хоч уже знав відповідь. Він знову злякався.

— Дівчини. Витріщатимешся на неї до крові в очах. Може, хоч так заворушиться твій чортів мозок, — Ньют підвівся. — А ще я хочу,