Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

Підсумовуючи викладене стосовно фактичної і нормативної підстави щодо кваліфікації повторності злочинів, слід відзначити, що тут виникають певні проблеми, які неоднозначно вирішуються в теорії кримінального права і в судовій практиці. Скажімо, скільки фактично особа вчинила злочинів і якою має бути остаточна кваліфікація — за однією статтею Особливої частини чи за кількома. Необхідно з'ясувати, чи потребують самостійної кваліфікації окремі злочини, що утворюють повторність, чи все охоплюється нормою, що передбачає відповідальність за повторність злочинів. Ці питання розглянемо докладніше в наступному підрозділі.

Зауважимо, що кваліфікація злочину буде правильною та науково обґрунтованою тоді, коли дотримано відповідні принципи, тобто кваліфікація злочинів ґрунтується на певних принципах і може бути здійснена лише на підставах і в порядку, передбачених законом. Знання цих принципів є запорукою успіху в науково-теоретичній і практичній роботі. Тому питання кваліфікації повторності злочинів необхідно розглянути під кутом зору реалізації принципів кримінально-правової кваліфікації. Саме дослідження принципів кваліфікації злочинів дає змогу сформулювати конкретні правила кримінально-правової оцінки повторності злочинів, якими безпосередньо повинні керуватися правоохоронні органи, а також перевірити правильність тих правил, яких дотримується правозастосовна практика.

Як відомо, принципи — це ті ідеї, які поширюються на всі питання кваліфікації, стосуються кваліфікації усіх злочинів. У спеціальній літературі принципи кримінально-правової кваліфікації визначено як систему науково обґрунтованих, стабільних, таких, що застосовуються свідомо, найбільш загальних правил, на підставі яких здійснюється вибір статті кримінального закону, котра передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї статті і процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною статтею[300].

Принципи кримінально-правової кваліфікації не закріплені в законі, тому їх види, систему та зміст розкриває лише теорія кримінального права. Встановити, які положення є принципами кваліфікації злочинів, можна, базуючись на аналізі норм Конституції України, кримінально-правових положень Загальної та Особливої частин КК України, міжнародно-правових актів, схвалених нашою державою, виходячи із загальновизнаних теоретичних постулатів і позицій, яких дотримується правозастосовна практика.

В. О. Навроцький вважає, що кримінально-правова кваліфікація повинна здійснюватися з дотриманням таких принципів, як законність, офіційність, об’єктивність, точність, індивідуальність, повнота, вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються, недопустимість подвійного інкримінування, стабільність. Видається, що ці принципи мають поширюватися і на вирішення питань кваліфікації множинності злочинів, зокрема повторності.

Особливу увагу під час кваліфікації повторності злочинів має бути приділено таким принципам як законність, точність, індивідуальність та повнота кваліфікації.

Слід сказати, що в правовій формі принцип законності отримав своє закріплення у ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов’язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України», а також в низці інших статей Основного закону нашої держави (ч. 2 ст. 6, ст. 8, ст. 19 та ін.). У кримінальному праві принцип законності діє у формулі «немає покарання без вказівки на те в законі». Це формулювання є ядром принципу законності у сфері кримінального права. На його основі вирішуються найважливіші питання цієї галузі: про джерела кримінального права, підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї, про визначення поняття злочину, а також про правозастосовну діяльність державних органів у сфері кримінальної політики та тлумачення ними норм кримінального права.

У ст. 2 КК України законодавець визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Із цього положення випливає, що діяння, які є злочинами має визначатися виключно законом. На це вказує і п. 22 ст. 92 Конституції України, в якому говориться про те, що «виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами та відповідальність за них». Згідно з вимогами Конституції України, загальне визначення злочину дає ст. 11 КК України.

Принцип законності безпосередньо стосується питань кваліфікації злочинів. Кваліфікація як вид застосування закону є формою його вияву, проявом конкретного у правовому регулюванні суспільних відносин. Звідси випливає, що здійснюватися вона повинна лише на підставі закону і в точній відповідності до нього. У спеціальній літературі зазначено, що принцип законності визначає тенденції розвитку правозастосувальної діяльності та відображає зв’язок між реальною поведінкою та нормами права, а точніше відповідність між реальною (фактичною) поведінкою та вимогами права як нормативно-регулятивної системи[301]. Під реалізацією кримінально-правового принципу законності в правозастосуванні слід розуміти з'ясування компетентними органами точного й одноманітного розуміння кримінального закону в цілях встановлення точної відповідності певного діяння конкретній нормі кримінального кодексу, визначення винному покарання, а також застосування інших кримінально-правових заходів у строгій відповідності з положеннями кримінального закону[302].

Відповідно до цього, законність кваліфікації повторності злочинів виявляється у тому, що повинні бути враховані всі чинні кримінально-правові норми, які мають відношення до конкретного випадку. Крім цього, найбільш повно дія принципу законності при кваліфікації злочинів, зокрема і повторності злочинів, проявляється в таких положеннях:

— питання кваліфікації мають однаково вирішуватися на всій території держави;

— має забезпечуватися однакова правова оцінка діянь усіх однойменних суб'єктів, незалежно від їх соціальних, демографічних та інших ознак;

— законність кваліфікації має забезпечуватися в діяльності всіх правоохоронних та судових органів, незалежно від їх рівня;

— фактичною підставою кваліфікації можуть виступати лише дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального закону;

— при кваліфікації має місце пріоритет диспозиції над санкцією кримінально-правової норми. Це означає, що кваліфікуючи посягання, слід виходити з ознак, закріплених у диспозиції статті Особливої частини КК, а не із санкції — можливого покарання;

— не допускається кваліфікація за аналогією, тобто за нормою, яка прямо не передбачає відповідальності за вчинене посягання.

Узагальнюючи сказане, принцип законності стосовно повторності злочину можна вважати реалізованим, якщо закон застосований у