Читати книгу - "Стежкою легенд"

вивчив історії хвороби членів експедиції Говарда Картера і довів, що їх згубила не помста мертвого фараона, а «печерна хвороба». Збудником цього рідкісного захворювання був вірус гістоплазмозис. Він міститься в екскрементах кажанів.

Дослідили Тутанхамонову гробницю і знайшли в її поховальних покоях послід кажанів, а в ньому — смертоносний вірус.

КАЖАНИ «БАЧАТЬ» ВУХАМИ

Вищезгадане давнє повір'я про те, що кажани полюбляють жіноче волосся, яке ніби обирають за посадочний майданчик, несподівано підтвердилося. Цей дивний факт спричинив у зоології цілу серію чудових відкриттів. Від кажанів до риби, від риби до китів, комах, птахів, змій переходили експериментатори зі своїм дослідницьким начинням. Скрізь виявляли вони невідомі до цього часу дивовижні органи чуття.

Описом цих несподіваних відкриттів ми почнемо другу частину нашої книжки. Тема її — оповіді про деякі нещодавно розгадані таємниці природи. Факти, що розкрились біологам, які вивчали таємниче царство тваринних інстинктів і пристосувань, разючіші за найсміливіші вигадки фантастів.

З давніх-давен здогадувалися, що кажани мають якесь загадкове чуття — шосте, невідоме досі людям.

Та й важко не думати про це, спостерігаючи, як літають кажани.

У нічній пітьмі, в мороці підземель вони літають так упевнено, ніби наділені чудовою здібністю бачити невидиме.

Тільки-но наука, виборсавшись із середньовічного болота умоглядних спекуляцій, перейшла до експериментального методу, були проведені досліди і над кажанами, аби встановити природні причини їхньої непояснимої усевидючості.

З того часу і до наших днів, сто п'ятдесят років, точилася наукова суперечка про дивні здібності рукокрилих літунів. I лише недавно, нарешті, таємниця була розгадана.

Наприкінці XVIII століття знаменитий італійський фізіолог Ладзаро Спалланцаві здійснив такий дослід. Він понатягував у великій кімнаті від стелі до підлоги велику кількість ниток і впустив до кімнати кажанів, позбавлених зору. Сліпі тварини прекрасно літали й не торкалися ниток. Спалланцані вирішив, що кажани, очевидно, обдаровані особливим, шостим чуттям, завдяки якому вони орієнтуються в польоті.

Дослідами Спалланцані зацікавився його швейцарський колега Шарль Жюрін. Він повторив їх: справді, сліпі кажани літають не згірш від зрячих! Тоді Шарль Жюрін позбавив тварин слуху, заліпивши їхні вуха воском. Результат був несподіваний: кажани перестали розпізнавати навколишні речі, почали натикатися на стіни, ніби сліпі.

Що трапилося? Невже вони бачать вухами?

Дізнавшись про досліди Шарля Жюріна, Спалланцані спершу подумав, що то якась помилка. Він вирішив перевірити, чи справді воно так. Наслідок підтвердив висновки Ш. Жюріна: кажани із заліпленими вухами ніби нічого навколо себе не бачать.

Неймовірно! Жорж Кюв'є, відомий французький анатом і палеонтолог, великий авторитет у біологічній науці того часу, не хотів вірити, що слух має якесь значення в орієнтації кажанів. Ж. Кюв'є запропонував досить-таки дотепну гіпотезу, яка мала інакше пояснити здібності кажанів.

Кажани, твердив Кюв'є, володіють дуже тонким чуттям дотику, а надто в них чутлива шкіра крил. Така чутлива, що, наближаючись до перепони, кажан сприймає крильми згущення, підвищену щільність повітря, що виникає між його тілом і зустрічним предметом. Це відчуття править за сигнал — попереду перешкода! І «пілот» змінює курс.

Понад сто років протрималась у науці ця гіпотеза Ж— Кюв'є. Лише в середині нашого століття за допомогою новітніх приладів вдалося нарешті встановити істину.

До розв'язання цієї цікавої проблеми вчені дійшли майже одночасно в трьох різних країнах.

Голландець Дійграаф вирішив перевірити, чи справді відчуття дотику допомагає кажанам не натикатися на перепони. Він поперетинав чутливі нерви крил: прооперовані тварини відмінно літали. Отже, відчуття дотику тут ні до чого. Тоді експериментатор позбавив кажанів слуху — вони відразу неначе посліпли.

Дійграаф мислив так: оскільки стіни й речі, на які наражалися кажани в польоті, не видають ніяких звуків, тож звуки видають самі кажани.

Відлуння їхнього власного голосу, відбите від навколишніх речей, попереджає звіряток про перешкоди на їхньому шляху.

Дійграаф помітив, що кажан, перш ніж полетіти, роззявляє рота: видає, мабуть, не чутні нам звуки, «обмацуючи» ними оточення. В польоті кажани теж час від часу роззявляють рота (навіть коли не полюють за комахами).

Це спостереження навело Дійграафа на думку здійснити такий експеримент. Він одягнув на голову звірятка паперовий ковпак. Спереду, ніби забороло лицарського шолома, в ковпаці відчинялися й зачинялися маленькі дверцята.

Кажан із зачиненими дверцятами на ковпаці не міг літати, наражався на речі. Варто було в паперовому шоломі підняти забороло, як звірятко зовсім змінювалося, летіло точно і впевнено.

Свої спостереження Дійграаф опублікував 1940 року. А 1946 року радянський учений, професор А. П. Кузякін, розпочав серію дослідів над кажанами.

Він заліпив їм пластиліном рот і вуха і випустив у кімнаті з напненими вздовж і впоперек мотузками. Майже всі тваринки не змогли літати. Таким чином, результати дослідів Ш. Жюріна ще раз підтвердилися. Але експериментатор установив новий цікавий факт: кажани, вперше кинуті до приміщення для пробного польоту з відкритими очима, «безліч разів і дуже сильно (неначе щойно спіймані птахи) билися об скло не-запнутих вікон».

Це відбувалося вдень. Увечері при електричному світлі кажани вже не натикалися на вікна. Отже, вдень, коли добре видно, кажани довіряють більше зору, ніж іншим органам чуття. Але ж зору кажанів більшість дослідників взагалі не надавали ніякого значення.

Професор А. П. Кузякін далі провів досліди в лісі. На голови тваринкам — рудим вечірницям — він одягнув ковпачки з чорного паперу. Звірятка не могли тепер ані бачити, ані користатися своїм акустичним радаром. Кажани не ризикнули літати в невідомість. Вони розгортали крила і спускалися на них, як на парашутах, на землю. Лише деякі одчайдушні звірятка полетіли навмання. Наслідок був сумний: звірятка зачепилися за дерева й попадали на землю.

Тоді в чорних ковпачках вирізали три отвори — один для рота, два для вух. Звірятка безстрашно пустилися в політ: