Читати книгу - "Чорний вовк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
По сходах затупотіли чоботи. Інструктор Стогончік увірвався в кімнату, похапцем привітався і зразу ж побіг до вікна.
— Товаришу прапорщик, — спокійно почав капітан.
— Я знаю, — зовсім не за статутом махнув рукою прапорщик. — Але… не гнівайтесь на мене. Чуєте?
Капітан підвівся і розчинив вікно навстіж. Надпоручик підняв голову й наставив вухо, щоб краще чути.
Вдалині почулося слабке: у-а-а-у!
— Це не наш пес, — зразу ж сказав надпоручик.
— Звичайно, не наш, — погодився Стогончік.
В кімнату вливалося свіже вологе повітря. Ліси, що з трьох боків оточували долину, стояли мовчазні й непорушні.
— Це схоже на нерви, — засміявся капітан, хоч сам цьому не вірив. Він глянув на годинник, потім у службовий розклад. — Зараз на кордоні Павлічек з Борзим. Борзий так не виє. Він хрипить. А зараз почнеться побудка.
Надпоручик заспокоївся.
— В районі застави не може бути чужого собаки. Наші б розірвали його.
— Якби він дався, — заперечив Стогончік. — А цей не дасться.
Здавалося, що й сонце зійде сьогодні передчасно. Схід був червоний, і цей червоний колір помалу переходив у світло-синій.
Капітан недовірливо дивився на пагорб проти вікна. Він наче помітив там якийсь рух.
— Це не нерви, — прошепотів батальйонний інструктор. — Нізащо б не повірив, що існує щось подібне. Ніякі посібники про це не пишуть, і ми тут не дуже любимо сентиментальні історійки з життя собак. Але тепер я знаю…
— Що?
— Існує собаче кохання. Ні, ви не смійтесь. Велике собаче кохання.
Надпоручик критично глянув на нього.
— Ти при своєму розумі?
Капітан узяв бінокль і почав вдивлятись у той пагорб.
В цю мить задзвонив телефон. Доповідав спостережний пост номер три.
— Доповідає єфрейтор Матеїчек. У вас не втік пес?
— Ні! — гаркнув на нього надпоручик. — Тільки ж не стріляйте у нього.
— Ясно! — відповів єфрейтор.
— У-а-а-у! — пролунало знову.
Капітан ніяк не міг об’єднати все це в одне ціле. В цю мить він почув зліва, де були розташовані приміщення для собак, гуркіт жерсті і висунувся у вікно.
Перший завив Принц. Люто і ненависно. До нього негайно приєднався Дракон. Решта собак, дуже схвильовані, стояли на задніх лапах, спираючись передніми на дротяну сітку.
Тихо, але настійливо заскиглила Ліза.
— Батько прийшов подивитись на своїх дітей. — Прапорщик радісно вдарив кашкетом об стіл. — А тепер нехай хто-небудь мені скаже, що вони не такі, як люди! Якби щось схоже мені розповіли, нізащо б не повірив. А вже ж вісімнадцять років працюю з собаками!
— Він її кличе! — дивувався капітан.
Надпоручик підвівся. Це занепокоїло його.
— Я знаю, що ви обоє хочете зробити, — заговорив він обурено. — Але я не згодний. Підполковник збожеволіє, якщо дізнається. З самого початку я казав, що цей пес нічого хорошого нам не принесе.
Інструктор роздратовано повернувся до нього.
— На жодній заставі немає таких чудових цуценят, як у нашої Лізи.
— Але жодна застава не має такої проблеми із своїми цуценятами, як ми! Теорія розведення породистих собак летить до чортової матері! Де ви візьмете для щенят посвідчення про походження? Як з контролюванням приплоду? А різні бланки, форми?
— Для мене важливіший один добрий пес, ніж сто найкращих посвідчень, — махнув рукою батальйонний інструктор.
Капітан ще більше висунувся з вікна. Тепер він побачив у бінокль пса…
Вовк лежав на животі, витягнувши вперед лапи. Ніс підняв угору, вуха притиснув до голови. Можливо, він вив, але це було нечутне виття, призначене тільки для Лізиного слуху.
— Як ти думаєш, що ми хочемо зробити? — спитав капітан надпоручика, який стояв у нього за спиною.
— Пустити до нього Лізу, — захвилювався надпоручик і рушив до дверей.
Досі капітан про це навіть і не подумав. Такі експерименти не можна проводити ні сіло ні впало. На це мусив дати дозвіл ветеринар, самого пса слід було б оглянути, чи не занесе він якоїсь хвороби…
— Але я був би категорично проти цього! — все ще заперечував надпоручик, помалу зачиняючи за собою двері. В думках він посилав чорного собаку до всіх чортів. Збирався йти до кухарів, які вже почали готувати сніданок.
Інструктор Стогончік загадково усміхався, наче знав наперед, що буде далі.
Капітан довгенько дивився на прекрасну постать Вовка. Потім втомлено зітхнув.
— Все одно його не можна використати на нашій службі! Звичайно, я з більшою радістю держав би його у нас, ніж мав би він мучитись у того Франека. — Гаєк повернувся і подивився на усміхненого Стогончіка. — А де, власне, Ота?
Інструктор знизав плечима і показав на двір.
Капітан вибіг за двері і крикнув уже на сходах:
— Ота! Ти куди?
— Випущу цю вашу Лізу…
На прекрасному тілі Вовка не ворухнувся жоден м’яз. Пес лежав на животі і примруженими очима дивився, що робиться внизу, в долині.
Він бачив, як надпоручик випустив Лізу. Собака безпорадно завертілася на одному місці, наче не знала, що з нею робиться, потім гавкнула і побігла до пагорба. Та раптом зупинилася і заскавучала.
Вовк не відповів. Зараз його не цікавили ні люди у вікнах, ні схвильовані солдати внизу, біля собак. Він не дивився і на неї, а ніби кудись убік, тільки так, щоб весь час краєм ока бачити її.
Ліза почула виск і гавкання цуценят. Вона повернулася на бігу — всі її рухи були бурхливі, навальні; собака відчувала радість життя.
Надпоручик стояв перед кліткою, не знаючи, що робити з цуценятами, які лізли за мамою.
— А все через те, що не віддали їх на собаківницьку станцію, — бурмотів він схвильовано. — Завжди, коли щось
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний вовк», після закриття браузера.