Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

«Ох і гріховода цей старий Берусьєр!..»

Жив він на майдані Ротонд, у великому обшарпаному будинку з старомодними меблями, що його дістав у спадок від скнари-тітки. Будиночок тулився до цехів заводу «Мішлен», і його важко було помітити серед високих димарів і водонапірних веж. Ніби вбоге житло землероба під замком можновладного сеньйора.

Вже десять років будинок служив готелем для діячів робітничої партії, що приїздили до Клермон-Феррана. Зараз він правив за пересильний пункт для франтірерів і партизанів, і велика кухня з масивними шафами та обіднім столом, де сиділи Андре Ведрін і Альбер Перрішон, в будь-яку годину могла гостинно зустріти трьох чи чотирьох гостей.

Старий Берусьєр поставив пляшку на стіл, вийняв з шафи два обідні прибори, шматок хліба, ковбасу, бляшанку з паштетом і пішов з кімнати, промовивши на ходу:

— Розмовляйте собі досхочу, а я піду провідаю отих бідолашних. їх треба приголубити і втішити. На добраніч, ваші кімнати вже готові.

Голос у Берусьєра був на диво молодий.

В той час, коли Андре Ведрін відкорковував пляшку, Альбер Перрішон почав аналізувати становище, ставлячи запитання і одразу відповідаючи на них:

— Отже, ти переконаний, що це дівча зрадило нас? Справді, після таких фактів, це здається логічним. Треба знайти її якнайшвидше. Я залюбки побалакаю з нею. Мені конче треба довідатися, що вона знає про нашу організацію? І про що могла повідомити німців. Вона тебе вистежила й подзвонила в гестапо. В кожнім разі шпигунку треба знешкодити…

Він помовчав, покуштував вино, задоволено прицмокнув — чудовий напій! — і вів далі:

— Однак тут не все зрозуміло: вона пролізла в лави організації, щоб шпигувати за нами і, безперечно, щоб виявити керівництво. З цього випливає, що вона подзвонила в гестапо, побачивши, як ти зайшов у бюро… Вона мала намір захопити керівників.

Голос Альбера став суворим, коли він промовив останню фразу. Дивлячись на Андре Ведріна, він холодно сказав:

— Лише Тентен, Клод і ти знали, чим насправді було бюро страхувань.

Мовчання.

— І лише ти був знайомий з цією Анрієт.

Альбер Перрішон важко поклав свої короткі й широкі долоні обіч склянки і стиснув кулаки. Тепер він запитально дивився на друга.

Приголомшений Андре Ведрін нічого не сказав, хоч він мусив передбачати це запитання, Насправді ж Андре не думав про це як слід, і тепер слова Перрішона приголомшили його, як удар кулаком.

Він пополотнів, руки його затремтіли. Хотів щось сказати, але до горла підкотив клубок, і йому перехопило подих.

Альбер Перрішон невідступно дивиться на нього, й у цьому погляді Андре побачив таку тривогу і відчай, що раптом знайшов у собі сили і відповів переконливо й спокійно:

— Я ніколи їй нічого не казав, чуєш, Мато? Ніколи! Нічого!

Альбер Перрішон нерухомо секунду ще дивився на нього, Андре витримав його погляд. Він побачив, що очі шефа потеплішали. Альбер з полегкістю зітхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Я знаю, де її знайти, — гаряче промовив Андре. — Поїду зараз і спіймаю. Я сам допитаю її, звідки вона дізналася. Ти можеш мені…

Альбер Перрішон перебив його:

— Хвилинку, Ламбертене. Спочатку закінчимо аналіз ситуації.

Він витяг з кишені жилета старовинний срібний годинник. Ого! Вже дев'ятнадцять, дивись!

— Ще маємо час. Комендантська година після двадцять третьої. Отже, ми мусимо передусім взяти цю Анрієт. Доручаю це тобі; по-друге, слід простежити її зв'язки, це зроблю я сам; завтра я попереджу Поло. По-третє, треба витягти з нашої контори кур'єра Гастона, це зроблю теж я. І потім, нам слід подумати про якусь іншу активну професію, оскільки, сам розумієш, наша страхувальна кар'єра закінчилася. Що б ти сказав про торгівлю трикотажем? Непогано, правда? За три чи чотири дні ми дістанемо нові документи і будемо продавати пелюшки для немовлят.

Альбер засміявся, і веселий, щирий сміх зробив його схожим на добродушного дідуся.

— Ми маємо в лавах F.T.P.F. одного дрібного фабриканта; я переконаний, йому конче потрібні люди. Він нас і влаштує на роботу. Щоправда, йому не обов'язково знати про нашу справжню роль в організації. Ну і цілком зрозуміло, що ні ти, ні я протягом кількох днів не потикатимемо носа в наш готель. Ми мусимо якнайшвидше змінити адресу. Поки що житимемо тут. — Він машинально випив трохи вина, заглибившись в роздуми.

Заговорив Андре Ведрін:

— Завтра я повинен переправити Кола в…

— Що ти кажеш? Кола?

Альбер Перрішон зачудовано дивився на нього.

— Кола? — перепитав він.

І справді, у зв’язку з останніми подіями Андре Ведрін зовсім забув про Кола.

Коли він закінчив свою розповідь, Альбер Перрішон запитав:

— Яка твоя думка, Ламбертене?

— Я гадаю, все було так, як розповів мені Кола. Він щира людина, а юнак, з яким він утік, золотий хлопець. Все ж про всяк випадок я вжив заходів. По-перше, вони не знають, куди ми їх відправляємо, і потім, завтра вранці, на місці побачення, біля автобусної зупинки на вулиці Баленвільє чергуватиме група охорони. Сьогодні після обіду я вже про все домовився. Вони першими підуть до загону макі. Там ми їх перевіримо.

— Правильно, Ламбертене. Диви, несподіванка за несподіванкою… Невловимий терорист, що знищує німецьких офіцерів, а тепер ще й Кола. А справді, я дуже хочу, щоб ти прийшов завтра вранці до Галері де Жод Згода?..

Андре Ведрін зрадів.

— Звичайно!

— Ну й чудово. Бачиш, ми будь-що мусимо врятувати товариша, до того ж радянського офіцера.

Говорячи це, Перрішон задумливо похитав головою.

«Оце так пригода. Радянська людина в Клермоні, хто б міг таке подумати?»

Він допив вино і запитав Андре, який і досі не торкнувся своєї склянки:

— Скажи мені точно, що Клод сказав тобі в бюро по телефону? Тоді, в машині, я щось погано зрозумів.