Читати книгу - "Спомини"

приятелями ще з часів навчання в семінарії. Сліпий, попри його швидку церковну кар’єру, ніколи не поривав приязні з о. Осташевським, часто приїжджав до Підберізців, особливо на другий день Різдва, в день св. Йосифа, щоб разом з о. Осташевським святкувати іменини. Вони могли цілі години проводити у дружній бесіді. Після ліквідації УГКЦ у березні 1946 р. Осташевський був арештований за відмову перейти на православ’я. На допитах заявив: “Сталін є атеїст і не може мені диктувати, якої я маю бути віри”. За це був засуджений на вісім років позбавлення волі. Помер у Харківській тюрмі 2 жовтня 1948 р. Йосиф Сліпий ще згадуватиме про Осташевського і його смерть далі у своїх “Споминах”. Про Осташевського див.: Лідія Купчик. Життєносні стовпи Церкви. Львів 2010, с. 68–82; Лідія Купчик. Третій удар: Долі галицьких отців-деканів. Львів 2001, с. 22–34. ">[216], русофілом Ліщинським[217] і Радомським[218]. Крім того було двох лемків, один з третього року як цензор, а другого вже не пам’ятаю, як називався. В кімнаті було то позитивне, що не курили і вчилися. В інших кімнатах мешкали товариші: Пришляк, Пасіка, Музичка, Кутний, але на рекреаціях[219] ми сходилися разом і розмовляли. Дуктором[220] був спочатку Чорнеґа[221], а пізніше — Кость Левицький з Академічної гімназії[222], відзначаючий, щирий, гарно вихований. Згодом я познакомився з товаришами з вищих років, між якими було багато з Тернопільської гімназії, як Мазур[223], Олійник[224], Микола Чубатий[225], Василь Стадник[226] і інші, які тішилися, що я прийшов на теологію.

Помало привик я до довших богослужень, до розважань, точки