Читати книгу - "Російські казки"

видно, всі луги видно, і полки на полях, і кораблі на морях, і гір висоту, і небес красу: ясне сонечко за світлим місяцем котиться, зірки в хоровод збираються, лебеді на заплавах пісні співають.

Задивилися сестри, а самих завидки беруть. Стали думати-гадати, як виманити в Марійки блюдечко з яблучком.

Нічого Марійка не хоче, нічого не бере, щовечора з блюдечком бавиться. Почали сестри її до лісу заманювати:

— Серце-сестронько, ходімо до лісу по ягоди, принесемо сунички таткові й матінці.

Пішли сестри до лісу. Ніде ягід нема, суничок не видно. Дістала Марійка блюдечко, покотила яблучко, почала співати-примовляти:

— Котись, яблучко, по блюдечку, наливне по срібному, покажи, де суничка росте, покажи, де цвіт лазуровий цвіте.

Раптом пролунав дзвін срібний, покотилося яблучко по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку всі лісові місця видно. Де суниця росте, де цвіт лазуровий цвіте, де гриби ховаються, де джерела б’ють, де лебеді на заплавах співають.

Як побачили це злі сестри, потемніло їм в очах від заздрощів. Схопили вони палицю сучкувату, вбили Машу, під берізкою закопали, блюдечко з яблучком собі взяли… додому прийшли аж увечері. Повні кошики ягід-грибів принесли, батькові з ненькою кажуть:

— Маша від нас утекла. Ми весь ліс обійшли — її не знайшли; певно, вовки в хащах з’їли.

Каже їм батько:

— Покотіть яблучко по блюдечку, може, яблучко покаже, де наша Марійка.

Заціпеніли сестри, однак треба слухатись. Покотили яблучко по блюдечку — не грає блюдечко, не котиться яблучко, не видно на блюдечку ні лісів, ні полів, ні гір висоти, ні небес краси.

Тим часом шукав чабан у лісі вівцю, бачить — біла берізка стоїть, під берізкою горбик наритий, а навколо квіти цвітуть лазурові. Посеред квітів очерет росте.

Чабан молодий зрізав очеретинку, зробив сопілку. Не встиг сопілку до вуст піднести, а сопілка сама грає, вимовляє:

— Грай, грай, сопілочко, грай, очеретяна, потіш молодого чабана. Мене, бідолашну, погубили, молоду вбили, за срібне блюдечко, за наливне яблучко.

Злякався чабан, побіг до села, людям розповів.

Зібрався люд, ойкає. Прибіг тут і Машин батько. Тільки-но він сопілку до рук узяв, сопілка вже сама співає-примовляє:

— Грай, грай, сопілочко, грай, очеретяна, потіш рідного батенька. Мене, бідолашну, погубили, молоду вбили, за срібне блюдечко, за наливне яблучко.

Заплакав батько:

— Веди нас, чабане молодий, туди, де ти сопілку вирізав.

Привів їх чабан до лісу на горбок. Під берізкою квіти лазурові, на берізці пташки-синички пісні співають.

Розкопали горбик, а там Маша лежить. Мертва, а красивіша за живу: на щоках рум’янець горить, ніби дівчина спить.

А сопілка грає-примовляє:

— Грай, грай, сопілочко, грай, очеретяна. Мене сестри до лісу заманили, мене, бідолашну, погубили, за срібне блюдечко, за наливне яблучко. Грай, грай, сопілочко, грай, очеретяна. Роздобудь, таточку, кришталевої води із криниці царської.

Дві сестри-заздрісниці затрусилися, побіліли, на коліна впали, у провині зізналися.

Зачинили їх під залізні замки до царського указу, високого повеління.

А дід у дорогу зібрався, до міста царського по живу воду.

Скоро чи ні — прийшов він до того міста, до палацу підійшов.

Тут із ґанку золотого цар сходить. Дід йому доземно кланяється, все йому розповідає.

Каже йому цар:

— Візьми, чоловіче, з моєї царської криниці живої води. А коли дочка оживе, представ її нам із блюдечком, з яблучком, з лиходійками-сестрами.

Дід радіє, в землю кланяється, додому везе карафку з живою водою.

Тільки-но покропив він Марійку живою водою, враз вона ожила, припала голубкою на батькову шию. Люди збіглися, зраділи. Поїхав дід з дочками до міста. Привели його в палацові покої.

Вийшов цар. Поглянув на Марійку. Стоїть дівчина, як весняний цвіт, очі — сонячне сяйво, по обличчю — зоря, по щоках сльози котяться, ніби перли, падають.

Питає цар у Марійки:

— Де твоє блюдечко, наливне яблучко?

Взяла Марійка блюдечко з яблучком, покотила яблучко по блюдечку, наливне по срібному. Раптом пролунав дзвін-передзвін, а на блюдечку одне за одним міста російські виставляються, в них полки збираються зі знаменами, у бойовий стрій шикуються, воєводи перед строями, голови перед взводами, десятники перед десятками. І пальба, і стрільба, дим хмару звив — усе з-перед очей сховав.

Котиться яблучко по блюдечку, наливне по срібному, а на блюдечку все небо красується, ясне сонечко за світлим місяцем котиться, зірки в хоровод збираються, лебеді в хмарі пісні співають.

Цар чудесам дивується, а красуня слізьми заливається, каже царю:

— Візьміть моє наливне яблучко, срібне блюдечко, тільки помилуйте моїх сестер, не вбивайте їх за мене.

Підняв її цар і каже:

— Блюдечко твоє срібне, а серце — золоте. Хочеш бути мені дорогою дружиною, царству дорогою царицею? А сестер твоїх на прохання твоє я помилую.

Справили вони бенкет на весь світ: так грали, що зірки з неба впали; так танцювали, що підлоги поламали. От і вся казка…

Три царства — мідне, срібне і золоте

У ті давні часи, коли світ Божий повнився лісовиками, відьмами й русалками, коли ріки текли молочні, береги були киселеві, а в полях літали смажені куріпки, у ті часи жив собі цар на ім’я Горох із царицею Анастасією Прекрасною; у них було троє синів.

Сталася біда велика — украв царицю нечистий дух. Каже цареві старший син:

— Батьку, благослови мене, поїду шукати неньку.

Поїхав і пропав, три роки про нього ні звістки, ні чутки не було.

Почав другий син проситися:

— Батьку, благослови мене в путь-дорогу, може, мені пощастить знайти і брата, і неньку.