Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

уникнути її, а барракуди, переконавшись у беззахисності здобичі, кидаються на неї в атаку.

Ось загін барракуд знову наближається до нас. Але нам добре відомо, що під водою проста контратака примушує відступати і не такого супротивника. Кидаємося їм назустріч і попереджаємо замах. Баск'єрі опиняється навіть у самій середині зграї, вибирає найкращий екземпляр, стріляє і, переборюючи запеклий опір, тягне барракуду до човна. Зграя зовсім не захищає свого товариша — навпаки, хижаки кидаються врозтіч.

З усієї сили працюючи ластами, намагаюсь наздогнати риб, але вони блискавично зникають у всіх напрямках. Піднімаючись на поверхню трохи перепочити, помічаю щось цікаве.

ЛЕГЕНДАРНИЙ АРГОНАВТ

Якийсь предмет, схожий на велике яйце, пливе по воді. Підпливаю, зацікавлений, і бачу дивовижну істоту — аргонавта, або паперового кораблика.

Це головоногий молюск, який має тоненьку, ніби паперову, черепашку. Аргонавт втягнув усередину черепашки шість щупалець, а двома, схожими на лопаті, ніби притримує її і просувається задом наперед. Так само, як і його родичі, восьминоги, аргонавт пересувається за принципом «ракетного двигуна», тобто за допомогою воронки, скерованої косо вниз, викидає воду і таким чином відштовхується. Черепашка служить головним чином сховищем для яєць. Вони лежать там, доки з них не вилупляться молоді кораблики. Черепашку має тільки самка цього молюска. Я пливу за аргонавтом і зацікавлено розглядаю його. Помітивши, що заплив дуже далеко, повертаю назад до берега. Аргонавтові доводиться самому продовжувати свою подорож.

СПРУТ ПОТРАПЛЯЄ В БІДУ

Сьогодні ранком головоногі наче домовилися влаштувати нам спектакль. Коли я шукав Джорджо, мене покликав Мазіно, показуючи на щось недалеко від нас. Придивившись як слід, бачу чудового спрута. Поважно переставляючи свої довгі еластичні «ноги», він переповзає з каменя на камінь. Над його здоровенною головою в'ються маленькі зелені рибки. Відкіля вони тут, і якого біса їм треба? Цілий десяток, а може, й більше. Раптом вони гуртом нападають на спрута і, вчепившись йому в шкіру, піднімають догори. Покусавши добре, кидають, і спрут падає на дно. Минає кілька секунд, спрут не встигає й трошки посунутись уперед, — рибки знов налітають на нього зверху.

Схоже на те, що шкіра спрута — ласощі для зелених рибок. І вони діють хитро: не кусають спрута на дні, де він може, присмоктавшись частиною щупалець до грунту, решту використати як грізну зброю, а щоб уникнути небезпеки, піднімають його «в повітря», де морська потвора нагадує порожній мішок і не може боронитися.

Закінчується ця сцена як звичайно — дійові особи зникають у таємничій пучині.

ПОЄДИНОК ДЖОРДЖО З АКУЛОЮ

Джорджо на «жаргоні» Шостого континенту, — тобто мовою жестів. — повідомляє, що на тому місці, де він пірнав під воду, проходило багато акул солідних розмірів. Щоб побачити їх і зняти на плівку, треба залишитися на дні і чекати — може, вони «продефілюють» ще раз.

Звичну для нас мертву тишу порушують тільки дзюрчання повітряних бульбашок з респіратора Джорджо та приглушене шипіння мого кисневого балона. Нудно тягнеться час. Ми чекаємо на цікаве побачення з акулами, мешканками великих глибин.

Через деякий час ми станемо головними діючими особами в неймовірній пригоді, настільки неймовірній, що я не наважився б розповідати про неї, якби нам не довелося пережити її втрьох. Нас було троє: Джорджо (найголовніший учасник), трохи збоку я та на поверхні, над нашими головами, в ту мить плавав Мазіно, який, затамувавши подих, стежив за подіями внизу.

Ми сидимо в засідці вже чотири або п'ять хвилин. Раптом над нами пропливає акула. Велика, три з половиною метри завдовжки, темно-сіра. Вона блискавично майнула перед очима і зникла в темній глибині. За нею ще дві — звичайні боязкі чорноперки, а потім — третя, схожа на першу (можливо, це була та сама).

Чорноперки дотримуються, як завжди, певної відстані, але третя заходить в «піке» і кидається понад самим дном в наш бік. Напружений кадр! Кращого не треба. Але в цей момент дві сумирні чорноперки. підбурені агресивними діями своєї родички, теж починають поводитися нахабно. Справа ускладнюється.

Людина може успішно захищатися від одного вовка ломакою, та коли вовків двоє або троє, тоді вже непереливки. Суперечливі почуття охоплюють нас: з одного боку — страх, з другого — справжній інтерес. Ми починаємо знайомитись з «відкритим морем», і сьогоднішня пригода може дати нам багато нових цінних відомостей про акул.

Велика акула описує коло і раптом кидається на Джорджо. Той злився з фотоапаратом і намагається зняти напад хижачки крупним планом. Акула атакує не на жарт, і Джорджо, розмахнувшись, б'є її важким апаратом по морді. Сильний удар приголомшує розбійницю, вона стає дибки, перевертається і зникає разом з меншими сестрами. Збуджені пережитим, повертаємось на поверхню. Нас зустрічає Мазіно. Він захоплено розмахує руками, немовби каже: «Здорово ви її!»

Обговорюючи пригоду, робимо повчальні висновки: мілководним акулам Дахлаку до цієї, як куцому до зайця. Очевидно, сьогоднішня акула випливла з безодні, що оточує скелю, де ми перебуваємо. Глибоководна хижачка не раз, мабуть, билася з велетенськими рибами, які інколи заходять у протоку. Досвідчена розбійниця показала нам, що існує корінна різниця між глибоководними та мілководними акулами незалежно від їх зоологічного виду.

КІНЕЦЬ ПЕЛІКАНА

Сьогоднішній день закінчився кумедною подією: Джіджі загарпунив зовсім незвичайну здобич.

Коли ми після довгих годин праці під водою закусуємо, розлігшись проти сонечка на дні човна, Чекко Баск'єрі показує нам великого пелікана.

Величезний незграбний птах сидить на