Читати книгу - "Енеїда"

помітною фігурою. Він виконував роль банку, міняючи за певну винагороду гроші на монету, потрібну для розрахунку, займався також іншими фінансовими операціями. …ті, що фиги-миги возять — фиги-миги — бакалія, ласощі, витребеньки. У словничку до третього видання "Енеїди" (1809) Іван Котляревський зазначив: "Фиги-миги — называется всякая греческая бакалея". Люди з такими товарами мандрували на возі по селах та містах, продавали їх, а то й міняли на різну сільськогосподарську продукцію. Предметом продажу та обміну служили також лубочні картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж звали міняйлами. Міняйло Іцко виведений у повісті Івана франка "Вoa соnstrictor". Про міняйлів писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та "Дідусь Яків". Що в боклагах гарячий носять — збитенщики. Збитень готували так: розводили на воді або слабкому пиві мед, рідше патоку, додавали різні пряності — лавровий лист, перець, гвоздику, імбир та ін. і кип'ятили. Пили його гарячим. 79. Гайдамака у первісному значенні: лайливе слово, означало "розбишака", "волоцюга". На українських землях, які входили до складу Польщі, у ХVІІІ ст. так звали учасників народно-визвольної боротьби проти шляхти, в тому числі учасників найбільшого гайдамацького повстання Коліївщини у 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Назва так і лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенні. Вирішальну роль у цьому відіграли твори Тараса Шевченка: "За святую правду-волю Розбійник не стане" ("Холодний Яр"). Коновал — ветеринар. Кушнір — той, хто вичиняє смушки, хутро із шкіри. Шаповал — той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок. За що терплять пекельні муки всі паливоди і злодії — ясно. Інша справа з представниками різних професій у заключних чотирьох рядках строфи, їхній гріх полягає у тому, що вони ігнорують заповідь "не убий" (різники), завдають болю тваринам (коновали, ковалі, які кують, таврують коней, взагалі мають справу з вогнем, що містить у собі магічну, чудодійну силу), виготовляють різні вироби з шкіри та шерсті забитих тварин (кушніри, ткачі, шаповали). Недоброго, негуманного в усі часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокість навіть неминучу, навіть спрямовану на благо людей. Особливо найбільшу жорстокість — насильне позбавлення життя іншої живої істоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навіть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав "Боже поможи", так сміялись з його, поки й вмер — не забули. — Номис. — С. 7). 80. Шляхта — дворяни. Міщани — міські жителі: торговці, ремісники та ін. Були і панські, і казенні — за кріпосного права селяни ділилися на панських, що були власністю того чи іншого поміщика, і казенних, що були власністю держави, або, інакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грішників усіх станів. Комічно обігрується догмат церкви "Перед богом усі рівні". Пекло, як і всесвіт, поділено на дві ворожі, взаємовідштовхуючі частини: "невірні і християни". Далі такий антонімічний поділ (тьма і світло, бог і сатана, добро і зло, верх і низ) фігурує не тільки в релігійному та соціальному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому плані, в різноманітних, калейдоскопічне несподіваних поворотах. 81. У XVIII ст. відірване від живого життя, схоластичне віршування досягло просто незвичайних розмірів. Редакція журналу "Киевская старина", публікуючи у 80-х роках XIX ст. один із зразків такого віршування — "Панегірик Кочубеям", — справедливо зазначала: "Віршописання — хвороба наших предків XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до нього вдавалися з найнікчемніших приводів і не було, певне, більш-менш грамотної і скільки-небудь незайнятої людини, яка б не займалася цією справою. Поезії у подібних творах не знайдете ніякої, пустота змісту, штучність побудови, важка форма, вбивчий силаб — такі їх прикметні риси. З неприємним почуттям берешся за подібні рукописи і з досадою кидаєш їх після кількох хвилин читання" (К. с. — 1887. — Кн. 6 — 7. — С. 495). Тільки в народній творчості, деяких сатиричних, різдвяних та великодних віршах мандрованих дяків пробивалася свіжа і здорова течія, яка оплодотворила "Енеїду" — перший твір нової української літератури. 82. Мацапура — гидка, неприємна на вигляд людина. Це слово і зараз живе в народній розмовній мові. Вважають, що воно пішло від прізвища розбійника Павла Мацапури, який жив на Чернігівщині у першій половині XVIII ст. Про нього відомий документ — розпорядження Ніжинської полкової канцелярії 1740 р. (див.: К. с. — 1901. — Кн. 1. — С. 5 другої пагінації). Розпинали на бику — бик — старовинне знаряддя тортур (аналогічне російській "кобыле"), дошка з вирізами для шиї і рук, яку на час покарання надівали на засудженого. І восьму заповідь забувши — восьма з біблійних Мойсеевих заповідей — "Не украдь". Строфа ця додана І. Котляревським до підготовленого ним самим видання "Енеїди" (1809). Вона спрямована проти першого видавця "Енеїди" Парпури Максима Йосиповича (1763 — 1828), який, скориставшись одним із списків "Енеїди", видав перші три частини поеми без відома і згоди автора. І. Котляревський лишився невдоволеним виданням. 83. В другім зовсім сих каравані — караван — тут у значенні: рухомий ряд, низка людей. 85. Пустомолки — іронічно переосмислене слово "богомолки". 86. Мандрьохи, хльорки і діптянки — зневажливі прізвиська жінок легкої поведінки; їх перелік подається по низхідній. Мандрьоха — одружена жінка, яка залишила сім'ю і пішла блукати по людях. Так називали й тих, які з незаконно народженою дитиною йшли з рідної домівки ("Катерина", "Наймичка" Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була пропащою жінкою, повією. Часто, зійшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей і жила самостійно. Таке явище було викликане тим, що жінка була в повній залежності від чоловіка і не мала права розірвати шлюб. У "Кайдашевій сім'ї" І. Нечуя-Левицького молодиця Мелашка, не витримавши знущань свекрухи, рушає з односельцями перед Великоднем до Києва, тут відстає від своїх і йде в найми. Таким чином Мелашка опиняється у становищі мандрьохи, хоч письменник і не вживає цього слова. Тільки через рік чоловік (Лаврін) знайшов Мелашку і вмовив повернутися додому. 88. Куделя — приготовлені для пряжі шерсть, льон або коноплі низького гатунку. 89. Манія — сурик, червона фарба. Вживається також у значенні "проява", "привид", "злий дух". І. Франко до записаного в рідному селі Нагуєвичі виразу "Манія якась мене сі вчепила" дає пояснення: "Вірять в існування якогось демона Манії, що чіпаєся людей і осліплює їх, мішає їх розум". Інший вираз "Ти, манійо якась!" — пояснює І. Франко, — "прикладається