Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Стиснувши зуби, я відштовхуюся від дерева і знову починаю йти. Змахую сльози й накульгуючи йду вперед.

Я не знаю через скільки часу опиняюся в потрібному районі. Мені здається, що минула вічність. Я вже ледве переставляю ноги. Будинок подруги вже майже маячить на горизонті, як відбувається те, чого я найбільше боялася. Біля мене з гучним вереском зупиняється машина. Чорний позашляховик. Без номерів. Дверцята машини відчиняються настільки швидко, що я навіть не встигаю відсахнутися вбік або навіть спробувати втекти. З машини вистрибує якийсь хлопець. Я встигаю лише завищати на секунду перед тим, як він стискає свої пальці на моїй руці, різко смикає на себе, а потім затиснувши долонею мій рот, заштовхує мене в машину. Я намагаюся вирватися, впираюся ногами, але все марно. Він набагато мене сильніший, і всі мої зусилля просто залишаються непоміченими.

- Що ти возишся там?! - У машині ще виявляється двоє чоловіків. Один сидить за кермом, другий сидить на задньому сидінні. Він якраз хапає мене за руку і тягне на себе, коли перший заштовхує мене в машину.

У ніс вдаряє неприємний запах. У машині погано пахне. Це від цих мужиків? Це перший дзвіночок, який змушує мене сумніватися в тому, що це люди Бакера.

- Сучка штовхається, - невдоволено огризається той, що заштовхав мене в машину.

- Ну так виверни їй руку, нехай зрозуміє, що потрібно бути смирною. - Від цих слів мене всю сковує диким холодом.

- Бос сказав привезти її цілою і неушкодженою.

- З яких це пір почали жаліти дівок, які потрапляють до нас на сплату боргу? - Гидко ірже той, що за кермом.

- Нам уже давно пора змінити повію, бо та, що є, вже нікуди не годиться. Час її в бордель продавати. А це буде на заміну. На пару місяців її точно має вистачити.

Мої очі розчиняються від жаху. Я починаю бити кулаками виродка, що сидить зі мною поруч, і намагаюся пробратися до дверцят, щоб утекти. Мене тут же притискають до спинки сидіння, а за секунду в ніс вдаряє противний запах і перед очима все темніє. Останнє, що проноситься в моїй голові перед тим як відключитися, це точно не люди Бакера.