Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Розділ 25

Розглянути свою нову прикрасу вдалося лише після того, як я втекла до бібліотеки. Золота змійка вдавала з себе звичайне металеве коло, вкусивши власний хвіст. Вона завмерла тонким браслетом, який легко можна прикрити рукавом, і не показувала, що будь-якої миті може перетворитися на смертоносну зброю.

Я мало що знала про Стражів, але те, що це охоронець, який готовий віддати своє життя замість того, кого охороняє, було відомо всім, хто хоч щось знав про демонів.

Невпевнено погладивши гладкий метал подушечкою пальця, я рушила вздовж книжкових стелажів. Довелося залучити всю силу волі, щоб остаточно викинути з голови думки про розмову із Загіром.

Перебираючи корінці книг поглядом, я нарешті знайшла ту, яку шукала. Швидке заклинання, і фоліант зістрибнув із верхньої полиці прямо мені до рук.

Це був посібник, написаний Емеріком ат Амалі, демоном, що деякий час очолював секту, яка утворилася неподалік колишньої імператорської резиденції. Я впізнала її за назвою, написаною староізарською, а потім переконалася в правильності здогадки, відкривши книгу на сторінці із зашифрованим текстом.

Повільно рушивши у бік столиків для читання, я перегортала щільні сторінки, переглядаючи тексти трьома мовами. Зустріла сучасну ізарську, староізарську та знайомий шифр.

Поклавши книгу на стільницю, сама опустилася на лаву і заклинанням викликала копії, зняті з каміння. Тільки з головою занурившись у переклад, змогла відволіктися від будь-яких думок. На задній план відійшли примари, і демони, і їхні зізнання.

Не впевнена скільки пройшло часу, поки я підібрала правильний ключ, і змогла частково розшифрувати текст двох сторінок, але спина і плечі затекли, так що мені навіть довелося встати й розім'ятися. Потім я повернулася до книги та перечитала, що в мене вийшло.

Через те, що деякі символи на камінні не збереглися, переклад вийшов не повним, але основний зміст я змогла вловити. І йшлося в ньому справді про безсмертя, як і стверджував Загір. Про те, що душу можна змусити жити вічно. І з цим мало хто міг би посперечатися, але про безсмертя тіла говорити поки не доводилося. Емерік, якщо це справжнє ім'я демона, ставив собі за мету домогтися безсмертя для себе і своїх послідовників. Він запевняв, що кожен, хто піде за ним, зможе знайти вічне життя. І іншу пафосну маячню.

Втомлено потерши перенісся, я перевела погляд на вікно. На ясному блакитному небі не залишилося й сліду від темних хмар, що заливали острів дощем кілька днів. Тільки земля, що розмокла, і запах свіжості нагадували про те, що дощ закінчився не так давно.

"Гвен".

Здригнувшись від голосу, який кликав мене, я озирнулася. У бібліотеці нікого не було. Але в просвіті між стелажами я помітила знайомі дверцята. Я вже знала, куди вони ведуть.

У пам'яті випливла підземна кімната з басейном. І на його краях я теж бачила символи. А значить, сектанти якийсь час використовували порожній особняк поваленого імператора. Варто дізнатися, що написано там.

Папери з копіями символів залишилися в кабінеті, тому ще раз переконавшись, що в бібліотеці я одна, попрямувала до спуску в підвал.

Магічний світлячок вихоплював із темряви сходинку за сходинкою, доки не висвітлив підземну залу. Уважно озирнувшись, я відпустила світильник під стелю та підійшла до краю басейну. Знову викликала заклинанням образи ключів і почала підбирати.

- Живі заговорять з мертвими, і відкриється брама до безсмертя, - спантеличено прочитала текст. Насупилася і ще раз оглянула символи. Переклад був правильний, принаймні він мав хоч якийсь сенс у порівнянні з іншими варіантами. Але зрозуміліше від цього не стало.

"Гвен", - шепіт пролунав біля самого вуха. Здригнувшись, ледь не впала з краю борту в порожній басейн. Різко відскочила назад і обернулася. Встигла побачити тінь, що метнулася по стіні й стелі. Тієї ж миті випустила ще один світлячок, але дивна тінь зникла. Покрутившись із задертою головою, я озирнулася на басейн і застигла.

Прямокутне заглиблення у підлозі було заповнене темно-червоною рідиною.

Тілом пройшло нервове тремтіння, дихання збилося від виду водоймища заповненого чимось надто схожим на кров. Знайомий страх захлеснув тіло, і я не змогла зрушити з місця.

"Гвен".

Мені здалося, що голос виходить з-під товщі червоної рідини. По поверхні пішли брижі, хоча в приміщенні ніде було взятися вітру.

На зап'ясті заворушився Страж. Змійка нервово смикнула хвостом, щільніше обняла руку, але далі не рушила.

Як заворожена, я зробила крок до басейну, а потім повільно опустилася навколішки. У темній рідині при світлі магічного світлячка з'явився нечіткий силует. З кожним гучним ударом серця він ставав дедалі більше впізнаваним, поки я не змогла повністю розгледіти обличчя свого молодшого брата. Воно було цілком умиротворене, а очі заплющені, наче хлопчик просто спить. Розгубившись, я схилилася ще ближче. Серце стисло знайоме почуття провини, яке йшло за мною тінню протягом багатьох років.

Керуючись незрозумілим бажанням, я простягла руку до рідини, ніби хотіла доторкнутися до сплячої дитини. Але наступної миті брат розплющив очі.

Тієї ж миті обличчя зникло, розчинилося в багряній воді, а замість нього різко виринула рука і схопила мене за зап'ястя.

Я навіть не встигла скрикнути, як мене сильно смикнули вниз. Мить вільного падіння, і я опинилася в басейні. В'язка червона субстанція поглинула моє тіло і зімкнулась над головою. Перед очима залишилася лише багряна пелена. З легень вибило все повітря, паніка стиснула органи, скувала м'язи спазмом, позбавляючи можливості рухатися. Я швидко пішла на дно, наче провалювалася все далі й далі в безодню.

- Гвен! - знайомий крик лише на мить випередив руки, що схопили мене і смикнули вгору, витягаючи з басейну. Нарешті мені вдалося зробити вдих. Легені розправилися, а очі набули здатності бачити.

Першим я побачила обличчя Загіра. Демон тримав мене за плечі й стурбовано заглядав у обличчя:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍