Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"

 Здається, його злість починає набирати обертів і зовсім не в той бік!"-подумала Анжеліка.

-Справа не в сукні й не в моєму зовнішньому вигляді, Алекс! - спробувала заспокоїти його Анжеліка.

-Тоді в чому? Я ж бачив, як хлопці дивилися на тебе! Довго ти ще будеш випробовувати моє терпіння і перевіряти мене на міцність?

-Ти просто не знаєш Вольдемара! - намагалася втихомирити його дівчина.

-І знати не хочу! Такого нахабства я ще не зустрічав! Він же знав, що ти прийшла зі мною! Чому він дозволив собі таке? - не хотів слухати її Алекс.

- У нього кепський характер, він розбещений хлопець, який звик отримувати багато й одразу. Саме тому я з ним і розійшлася. І надалі не збираюся з ним мати нічого спільного! - арґументувала Анжеліка.

-Ви ж щодня перетинаєтеся через навчання в університеті! А що буде, якщо мене не виявиться поруч? Він доробить свою брудну справу до кінця! І ти не зможеш протистояти цьому сильному покидьку!

-Алекс, ти перегинаєш палицю!" - заперечила йому Анжеліка, - "Він був п'яний, тому й дозволив собі таке!

-Ти його ще й виправдовуєш? Може й того хлопця ти з пейнтболу знала? А мені набрехала, що переплутала зі мною??? - Алекс майже гарчав від нападу ревнощів і гніву, що вибухнули в ньому.

Таким гнівним Анжеліка його точно ще не бачила.

-У будь-якому разі, Алекс, я ні в чому не винна. Здається, наша суперечка зайшла в глухий кут. Я тобі дуже вдячна, що ти врятував мене, Алекс. Якби не ти, сталося б непоправне, - намагалася заспокоїти його Анжеліка.

-А ти знаєш...- раптом Алекс змінив тон і заговорив спокійним рівним голосом.

Анжеліці на мить здалося, що він збожеволів. Вона захотіла щось йому сказати, але зрозуміла, що краще помовчати й вислухати його. Анжеліку налякав такий різкий перепад у настрої Алекса.

-Крізь галасливі розмови і гучну музику я раптом почув твій чіткий голос у себе в голові... Ти кликала мене, Анжеліка... Я зрозумів, що мені потрібно терміново бігти до тебе. Я відчуваю тебе, моя дівчинка. навіть якщо ти не поруч зі мною.!Я зрозумів що ти в небезпеці. - вимовив він задумливо.

-Алекс... Я кохаю тебе! Давай забудемо це як страшний сон.-притиснувшись до його грудей, з ніжністю дивлячись в очі, сказала Анжеліка.

Здається, цей сильний ураган емоцій і ревнощів минув їх так само раптово, як і почався.

-Дівчинка моя, ти так рідко говориш мені ці слова! - він обійняв її ще міцніше і вони злилися в пристрасному поцілунку.

 Цю ніч, сповнену пристрасті й вогню, вони провели в номері готелю.

Прокинувшись вранці, вони більше не згадували те, що трапилося напередодні. Хоча Алекс відчував якесь почуття сорому перед Анжелікою за свою вчорашню нестриманість.

 Перед університетом Анжеліка заїхала додому, переодяглася і привела себе до ладу.

-Все гаразд? Як пройшла вечірка?" - поцікавилася в неї мати.

-Як завжди добре! Ми з Катею чудово повеселилися і відзначили початок навчального року!" - не вдаючись у подробиці відзвітувала Анжеліка перед виходом.

 Алекс чекав її уподьезда що б підвезти до університету. Дорогою на навчання вони обидва вже не згадували про вчорашній інцидент, а будували плани на те, як вони проведуть залишок дня, вільний від навчання Анжеліки.

 Під'їхавши до місця призначення, обидва одночасно помітили, що просто біля входу, зсутулившись, як побитий пес, стояв Вольдемар. Його синяк, що починався з чола і закінчувався на переніссі, було видно здалеку навіть неозброєним оком.

-Ого! Це ти його так? - здивовано запитала Алекса Анжеліка.

-Напевно впав, спіткнувшись об сходинки. І якого біса він тут робить? Добавки хоче? І під друге око для симетрії?" - не кажучи далі жодного слова, Алекс вийшов з машини і попрямував до Вольдемара. Анжеліка поспішила за Алексом.  Вольдемар не зрушив з місця, він чекав Алекса.

-"Якого біса ти тут робиш?!" - крикнув йому Алекс, - "Тобі зі вчора не зрозуміло, що ти навіть на кілометр тепер не маєш права підходити до Анжеліки, ти навіть дивитися в її бік не повинен!". Тобі ще раз пояснити? - Алекс уже стискав кулаки. Його вразило подібне нахабство хлопця.

-Стоп! Стоп!

Хлопець витягнув руки долонями вперед, намагаючись зупинити Алекса, який рішуче прямував до нього

Я все зрозумів і все усвідомив! Я щиро хочу вибачитися перед вами і перед Анжелікою! Я був п'яний, алкоголь зіграв злий жарт зі мною. Я чесно не знаю як так вийшло! Мене ніби біс поплутав!" - бурчав юнак.

Вибачення Вольдемара Анжеліці здалися правдивими і навіть моментами щирими.

-З тобою не алкоголь зіграв злий жарт, а мати, народивши тебе на світ! Запам'ятай! Одне слово Анжеліки, і я тебе змушу пригадати, звідки ти народився!" - нахилившись над ним і стиснувши кулаки, прошипів злобно Алекс.

-Вибачення прийнято. Згинь з очей!" - вирішивши розрядити обстановку, сказала Анжеліка.

 Озираючись на всі боки, Вольдемар вирушив у своїх справах.

-Так який гавнюк! -Все ще не міг заспокоїтися Алекс.