Читати книгу - "Пазл"

підлокітники. Хлоя просила його припинити, але він її не слухав, його обличчя було перекошене від люті. Навалившись усією своєю масою, він спробував повалити «Гриль» на бік, але ніжки були занадто міцно прикручені до підлоги.

— Я впевнений, що електричні дроти там, під низом,— пропихтів він.— Там точно є джерело живлення.

— Припини. Ти ризикуєш нарватися на проблеми з Гадесом.

— За поломку знаряддя тортур? Думаєш, він подасть на мене до суду? Хай вийде зі своєї нори. Я тільки цього й чекаю.

Він пітнів, продовжував лупити, роздирав шкіряну об­бив­ку, але не знаходив жодного дроту. Він вийшов із кімнати

і підійшов до дверей прилеглих кімнат. Але вони були замкнені на ключ і зламати їх було неможливо. Ілан марно гупав по дереву милицею — безрезультатно. Виснажений, захеканий, він рухнув на підлогу і сів, підібгавши коліна до грудей.

— Принаймні тепер він більше нікому не завдасть болю.

Хлоя сіла поряд з ним у таку ж позу.

— Усе буде добре, Ілане, гаразд? Ти заспокоїшся, щось перекусиш і виспишся вночі.

Він помітив камеру, трохи далі на стелі, і прошепотів, нахилившись до вуха подруги:

— Мені потрібно, щоб ти мені повірила, Хлоє. Це не просто гра, тут щось інше, пов’язане зі мною, з нами. Скажи, що ти мені довіряєш, ти потрібна мені, щоб піти далі. Щоб відшукати правду.

Щоб відповісти, Хлої знадобився час. Багато часу.

— Цей список слів,— сказала вона.— Чому ти згадав про них зараз, а не раніше? Може, ти чув їх не з колонок, ­можливо, вони лунали у тебе в голові. Наче сон. Розумієш, про що я?

Ілан зітхнув — отже, вона сумнівається. Хлоя продов­жила:

— Пам’ятаєш, одного разу я розповідала тобі про експеримент Мілґрема?

Ілан заперечно похитав головою.

— Ні, я впевнена, що розповідала. Це був експеримент, ідентичний тому, який ти щойно описав: один актор грає піддослідного, прикутого до електричного стільця, а справжній піддослідний в разі неправильної відповіді пропускає через нього щораз сильніший електричний струм. Це експеримент про готовність підкорятися наказам керівника. Він повністю відповідає тому, що ти нам описав на кухні.

— Це наче сон, так? Моя свідомість досі продовжує вигадувати щось, використовуючи фрагменти дійсності, щоб змусити мене твердо повірити, що це правда?

— Цілком можливо,— відповіла Хлоя.— А це покинуте місце, відрізане від світу, бере участь у тому, що вибудовує твоя свідомість.

— Я тобі присягаюсь, що струм у моєму тілі не був вигадкою.

— Я знаю, що ти відчуваєш. Але… Коли ми звідси ви­йдемо, ми зробимо все, щоб тобі стало краще. Я тебе більше не покину. Не цього разу.

Ілан мляво посміхнувся і погладив її підборіддя. Він згадав про послання, написане на сталевій каталці: Це реально, але не реальність.

— Забудь усе, що я тобі розповів,— промовив він.— Я все вигадав і не усвідомлюю, що кажу. Я усіх підозрюю, я переконаний, що всі проти мене. Гайгекс страждає на роздвоєння особистості, а я — на параною. Параноя… Як назва гри, кумедно, еге ж?

— Ілане…

Він підвівся, скривившись. Біль після годин, які він провів прикутим до електричного стільця, досі був добряче відчутний.

— А найсмішніше те,— додав він,— що я це усвідомлюю. Якщо я справді параноїк, то як я можу знати, що я параноїк?

— Бувають різні ступені…

Ілан притулив палець до її губ.

— Тихо. Давай більше не будемо про це говорити, гаразд? Давай забудемо. Я переконаний, що все закінчиться добре, ми заберемо триста тисяч євро або навіть більше, з бонусами за лебедів, і будемо насолоджуватись довгими тижнями відпочинку, коли все скінчиться.

Хлоя стримано посміхнулась, Ілан доклав зусиль, щоб посміхнутись у відповідь. Вони мовчки пішли до житлової частини.

Проходячи знову повз кабінет електрошоку, Ілан подивився на понівечений стілець, на розбите дзеркало. Його обличчя спохмурніло.

По кімнаті наче пронісся ураган.

Такого не влаштував би навіть найбільш буйний божевільний у цій лікарні.

39

Ілан прослизнув під гарячущий душ.

Пекучий біль на шкірі був йому приємний.

Він докрутив кран на максимум, наче намагався змити весь бруд, що накопичився в закутках його свідомості. Навколо нього здіймалась пара, вона малювала завитки, схожі на привидів.

Ілан шукав у них обличчя з минулого, фігури, які могли б відкрити йому доступ до інших зон його роздробленої пам’яті. Шум води, що вдарялась об підлогу, мав гіпнотичну дію, Ілан копав, копав, у саму глибину себе, але пробіли не заповнювались. Магія сну, в якому батько допомагав йому в пошуках, більше не повторювалась.

З роздумів його висмикнув поштовх чийогось тіла об ліву стінку його кабінки. Він побачив під перегородкою дві стопи, які одразу зникли. Ілан закрутив воду і витерся рушником. Тепер він був не сам у цьому великому приміщенні, ще один гравець приймав душ просто поруч із ним. Він енергійно витирав волосся, коли його погляд впав на кран. Збоку темно-синіми прописними літерами була вигравіювана назва виробника. Ілан витер великим пальцем сліди бруду, щоб переконатись, що йому не здалося.

«Гудзон Рід».

Назва човна його батьків, вигравіювана на його корпусі.

Ілан скам’янів, неспроможний одразу усвідомити значення своєї знахідки. Його батьки не могли назвати свою маленьку яхту на честь бренду сантехніки, це було тупо. Випадковість? Неможливо. До того ж — він тільки зараз про це подумав — з якого дива вони б називали її англійським іменем?

Ілан сперся обома долонями об стіну і втягнув голову в плечі. Ще кілька годин тому він був переконаний, що його батько й мати загинули в морі, потім — що вони потрапили в автокатастрофу. Образи поліціянтів, що стукали в його двері тієї ночі повідомити, що вони шукають тіла, змішувались з образами офіцерів, які розповіли йому про ДТП.

Несумісність.

Це вони… Знову і знову вони…

Що пам’ятає він сам, не вичавлюючи із себе спогади? Батьків, що полірують човен. Батьків, що піднімаються на борт, щоб вийти в море на кілька днів. Ілан чітко бачив, як їхній човен стоїть на воді серед інших суден в Онфлері, а батьки з гордістю про нього розповідають. У нього навіть є спогад, як він раз чи двічі піднявся на місток. До речі, раз чи двічі?

«Гудзон Рід».

Він марно намагався відшукати якісь інші спогади, можливо, більш давні. Миті, коли вони втрьох виходили у відкрите море, історії моряків, які йому переповідали батьки, кумедні випадки з риболовлі. Але нічого не пригадувалось. Лише картинки-муляжі.

Їхній клятий човен носив назву марки сантехніки.

Їхній клятий човен існував лише в його голові.

Ілан закусив губи, щоб не завити. Йому промили мозок, у нього забрали його минуле і замінили його фільмом, сфабрикованим від початку до кінця. Його спогади були лише слайдами, навмисне вживленими в його голову.

Іланові більше не було за що зачепитися, він не міг довіряти навіть сам собі. Більше того, він дійшов у своєму аналізі до крайнощів: а якщо Ілан