Читати книгу - "Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 17.3

Я хотіла провалитися крізь землю. Або в даній ситуації, щоб просто зачинили назад багажник. Мені й тут як виявилося було непогано. Тепло, затишно, а головне темно!

 

Габріель дивився на мене як на божевільну, і я не могла його засуджувати за це. Ну і робити винувате обличчя я теж не стала.

 

- Давно не бачилися, - розтягнувши губи в широкій посмішці, я крекчучи почала вибиратися з багажника. Поки чоловік все ще не прийшов в себе, я вирішила скористатися ситуацією по максимуму.

 

Якщо чесно, то я сподівалася на те, що ми були хоча б в якомусь населеному пункті. Але я помилилася. Крім путівця і пару кущів тут більше нічого не було. А це означало лише одне - мені доведеться благати чоловіка взяти мене з собою. Ну не залишатися ж мені тут, їй-богу?!

 

- Якого біса?! - Прогарчавши ці слова, чоловік стиснув на моєму лікті пальці. І я повинна сказати, що це було досить грубо і боляче.

 

- Бачу сюрпризи ти не любиш, - я все ще намагалася не сумувати. Але судячи з того, як блиснули очі чоловіка, він явно не поділяв мого настрою.

 

- Ти зовсім звихнута? Якого біса ти робиш в моєму багажнику?!

 

- Подорожую! - Огризнувшись у відповідь, я все ж вирвала руку з його чіпкої хватки. Схопивши свою сумку з багажника, я як ні в чому небувало пішла до машини, відкрила дверцята машини й сіла на пасажирське сидіння.

 

Ну не викине ж він мене посеред ночі незрозуміло де, правильно? Саме на це я розраховувала. Але я недооцінила чоловіка. Дверцята відчинилися, а його рука, схопивши мене за шкірку, витягла з машини як кошеня.

 

- Ти що робиш, зовсім хворий?! - Заверещала з усієї сили.

 

- Я зараз наберу твого дядька і нехай приїжджай і забирай тебе до чорта.

 

- Ні! - Я почала звиватися в його руках і вибила телефон, який він уже тримав у вуха. - Я втекла з дому! Зрозуміло?! Я не знала, що це була саме твоя машина, якби знала, ні за що б в неї не полізла!

 

Нарешті відпустивши мене, Габріель підняв телефон і знову почав свердлити мене поглядом.

- Чому втекла?

- Можна подумати тобі до цього діло є! У мене були на те причини. Ніхто не знає яким чином я втекла. На тебе підозра взагалі не повинна впасти. Просто висадиш мене там, де буде хоч якась цивілізація і ми попрощаємося. Я більше не буду тобі набридати. - Видавши всю цю промову на одному диханні, я стояла і чекала його реакції. Не для того я все це затівала, щоб мене знову повернули дядечкові, який продасть мене тому, хто більше заплатить.

 

- Сідай в машину, - прогарчав нарешті чоловік і я, скрикнувши від радості, швидко виконала його наказ.

 

Машина рушила, а мене збентежило те, що він заблокував всі дверцята в машині. Коли я запитально на нього подивилася, він лише нахабно посміхнувся.

 

- Ти ж не думаєш, що я і справді висаджу тебе незрозуміло де і дам піти?- Сказав таким тоном, що мені стало вже не смішно.

 

- Ти ж не повезеш мене назад додому? - У мене всередині все завмерло в очікуванні відповіді. Я цього не переживу. Я скоріше йому очі видряпаю, ніж дозволю мене відвезти назад.

 

- У мене немає часу з тобою возитися. Мені до ранку потрібно доїхати в інше місто і не запізнитися на переговори. Як тільки ми заселимося в готель, я вирішу, що з тобою робити.

 

Розкривши рот, я тут же його закрила. Гаразд, нехай так. Принаймні я завжди можу втекти з готелю. І загубитися в іншому місті. Добре, що я хоч свої заощадження з собою взяла. На перший час вистачить, а далі можна буде влаштуватися на роботу.

 

Відвернувшись від Габріеля, я дивилася у вікно. Я не хотіла набридати йому своїми питаннями, щоб не розлютити, а чоловік, судячи з усього, вирішив не чіпати мене.

 

Через якийсь час мене почало хилити в сон.

 

- Вставай! - Я прокинулася від того, що чоловік штрикнув мене пальцем в плече і судячи з того, що плече нило, він робив це вже не вперше.

 

Розплющивши очі, я не відразу зрозуміла, де я перебувала. За вікном було все ще темно. Повернувши голову і сфокусувавшись на обличчі Габріеля, я нарешті відчинила губи.

 

- Уже приїхали? - Запитала хрипким від сну голосом.

 

- Ні, заїхали перекусити та випити кави. Так що раджу перебирати ногами, якщо ти хочеш поїсти. - Вимовивши це, він просто вийшов з машини. Від однієї думки про їжу мій шлунок голосно забуркотів.

 

Розвернувшись до вікна, я побачила, що ми перебували на якійсь трасі. І тут була невелика забігайлівка, до якої й прямував Габріель. Довго не думаючи я смикнула за ручку дверей і виявила, що машина розблокована. Вийшовши з авто, я попрямувала до кафе.

 

Їли ми в тиші. Габріель лише пропалював мене своїм поглядом, а я з таким апетитом уминала бургер, що вирішила навіть не коментувати його погляди.

 

Коли нам принесли рахунок, то я почула, як задзвонив телефон чоловіка. Діставши його з кишені, він недобре посміхнувся, а після подивився на мене.

 

- Твій дядько дзвонить, швидше за все, зараз буде про тебе питати.

 

Промовивши ці слова, він прийняв виклик, а у мене все всередині покрилося скоринкою льоду.

 

- Так.

 

Прийнявши виклик, Габріель близько хвилини слухав, що йому говорив дядечко, а з мене вже встигло сім потів зійти за цю хвилину.

 

- Серйозно? - Промовив чоловік і підморгнув мені в цей момент. - Я думаю, що я можу допомогти вам розв'язати цю проблему. - Сказавши ці слова, він піднявся з-за столу і попрямував в сторону вбиральні. Чортів покруч. Зараз він здасть мене з нутрощами.

 

Озирнувшись назад і переконавшись в тому, що Габріель на мене не дивиться, я відкрила розрахункову книжку і забравши звідти гроші, які він поклав, швидко встала з-за столу і попрямувала на вихід.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍