Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

Розділ 25

Всі четверо стояли не змозі поворухнутися. Не наважувалися переступити червону лінію трикутника й схопити артефакт, адже це могло бути пасткою.

– Гей! Є тут хто! – нарешті вигукнув Миродор. – Ми знайшли тебе! Виходь, негіднику!

– Я давно чекав на вас, – роздався десь збоку металевий голос. – І нарешті ви всі тут. Як чудово, що обидва спадкоємці Темного Володаря та його дружина прийшли сюди. Як необачно з його боку так вчиняти. Ай-ай-ай! Але це мені на руку. Ви не зможете звідси вибратися. Артефакт проковтне вашу магію, яка потім вбиватиме ваш народ, – він гучно розсміявся. – І Світлих ельфів також.

– Не дочекаєшся! – скрикнула Руора. – Вийди до нас. Ми хочемо тебе бачити!

– Ну, дивись, – з бокового коридору, який вони не помітили раніше, вийшла фігура у чорному плащі. Його обличчя повністю приховував каптур.

– Трус та негідник, – промовив Миродор. – Ти ховаєш своє обличчя, але це не надовго. Ми все одно дізнаємося хто ти. От тільки скажи, навіщо тобі все це?

– І скажу, – їхній співрозмовник легко зайшов у середину магічного трикутника та підійшов до постаменту, провів рукою над артефактом. Чорна імла запирхала та увійшла всередину яйця, змінивши його колір на чорний.

– Все почалося дуже давно. Я мав вірного друга, з яким ми з дитинства росли разом. Тільки він – син Володаря, а я простий хлопчина без титулів.  Мировальда це ніколи не зупиняло. Як й мене… – незнайомець кинув на мандрівників злісний погляд. Чорні очі, що виднілися з-під каптура виблиснули зеленим вогнем.

 Руора ахнула почувши ім’я батька. Олексій міцно стиснув її руку. Джоана намагалася триматися, схопившись за плече сина, який стискав зуби, ледь стримуючись від того, щоб не жбурнути в бік негідника магічну вогняну кулю. Миродор вже здогадався, хто стоїть перед ними. Але волів дослухати зрадника, якого всі вже майже рік вважали мертвим, до кінця.

– Ми вчилися, дорослішали, й одного дня дали один одному обіцянку не зраджувати дружби, щоб не сталося…

Але… Все змінилося, коли в нашому поселенні з’явилася Айлін. Прекрасна Айлін, яка одразу сподобалася мені. Я закохався в її сині очі з першого погляду. Я запрошував її на побачення. Ми проводили разом багато часу. Тільки вона залишалася байдужою до мене. Вона не палала так, як я. І часто задивлялася на Мировальда. Він наче не помічав дівчини. І взагалі був зайнятий підготовкою до влади та престолу. Якраз наступив час обирати нового володаря. Артефакт вказав на нього. І вже невдовзі Володарем Адару став Мировальд, замінивши свого батька. А я став його радником. Друг прислухався до мене, довіряв. І по суті я був в курсі всіх державних справ та таємниць.

Айлін почала мало не щодня ходити до резиденції нового Володаря, просила роботу, і врешті-решт стала працювати на кухні. Я радів, що зможу завоювати її прихильність, надсилав подарунки, запрошував на прогулянки та проводив з нею недільні вечори, на яких завжди було багато танців та розваг. І нарешті помітив, що Айлін почала відповідати на мої залицяння, хоч й продовжувала говорити про сильні почуття до Володаря. Я намагався її переконати, що він не пара для неї. Він не кохає її…

Мировальд якось відправив мене у ділове відрядження на землі Світлих, де я провів майже пів року, налагоджуючи співпрацю, а коли повернувся, то дізнався, що в резиденції готуються до весілля. Як же я здивувався, що Мировальд зробив моїй дівчині пропозицію.

Друг тоді вперше мені нічого не пояснив. Вперше завдав мені болю. Я не зміг пробачити йому зраду, не зміг пробачити те, що він розлучив мене з коханою. Він ніколи не кохав Айлін. Я це точно знаю.

Пізніше я дізнався, що вони разом провели лише одну ніч. Кажуть, що Айлін спокусила володаря. Позашлюбна ніч, в результаті якої Айлін завагітніла. Дізнавшись про це, Мировальд швидко організував весілля, щоб уникнути пліток. Для нього було важливо, щоб дитина народилася у законному шлюбі.

Тільки вони ніколи не були щасливі разом. Я спостерігав за тим, як з кожним днем Айлін згасала. Ні, Мировальд не був з нею жорстоким. Він просто не зміг її покохати. Так, він прийняв її дитину, дівчинку, яку народила Айлін. Мировальд забезпечив гідне життя своїй дитині та дружині, тільки не було більше блиску в очах моєї коханої.

Одного дня я запропонував їй втекти. Втекти разом та оселитися десь на інших землях. Тільки вона не змогла наважитися на цей крок. Весь час повторювала, що не може кинути доньку, а Мировальд не віддасть їй дитину…

Вона ненавиділа ніч, хоч цей період для темних ельфів є особливим, адже сама Темрява надає нам сили та енергії – відновлює наш магічний потенціал. Кожна ніч була для Айлін випробуванням, вона залишалася сама. Мировальд більше не кликав її у свою спальню, не приходив до неї в покої. З ким він проводив ночі – не знаю. Він не ділився зі мною та від усіх приховував особисте життя. Чи зраджував він дружині? Напевно, що так… Навколо нього крутилося безліч дам.

В найтемнішу ніч року Айлін відправилася в ліс. І це була остання ніч коли я бачив її живою. Вона не повернулася вранці. Її тіло пізніше знайшли біля берегів болотнини. Вона віддала свою душу Темряві. І я маю надію, що вона знайшла щастя та спокій.

Він замовк.

Руора вже не стримувала ридань та сліз, вона влаштувала голову на плечі Олексія, чоловік обіймав дівчину, намагаючись висловити мовчазну підтримку. Біль скував і його серце. Руора вперше дізналася ким була її рідна матір та як вона померла. Але від цього знання їй не стало легше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍