Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч , Кетрін Сі"

— Тоді я вам нагадаю, — вмикає на планшеті відео. — Ви підозрювана у вбивстві Крістіана Шавальє. 

— Так, я вбила його. — з такою легкістю говорить про це. 

— Гаразд, тоді з цього моменту ви підтверджуєте, що ви вбили містера Шавальє? 

— Так. 

— Тоді, розкажіть про свій мотив. — комісар крутить ручку між пальців. — Чому ви вбили людину, на яку працювали? 

— Це так обов'язково? — дивитися на дзеркало-вікно. — Там сидить Сільвія? 

— Дайте відповідь на запитання. — комісар стоїть на своєму. 

— Я вбила його… тому що, він не кохав мене, а я його кохала.

— Тобто ви, вбили Крістіана Шавальє через нерозділене кохання? — стискає ручку, що крутив. — Я правильно вас зрозумів? — його голос звучить суворо. 

— Так.. я стільки років була йому вірною, а він навіть після смерті Мірабель знайшов іншу кохану, він вибрав не мене, не людину, яка завжди була поруч! Цей старик знайшов молоденьку коханку з багажем у вигляді синочка… сволота. 

— А чому він мав обрати вас, якщо в нього не було почуттів? 

— Хіба, це професійне питання, комісаре?

— Ні, це питання, як його старого друга. 

— То ви друг Крістіана? — сміється. — Тоді зрозуміло, чому ви відмовилися брати хабар. 

— Міранда Мурі, ви зізнались у вбивстві Крістіана Шавальє, також ви зізнались в тому, що це було сплановане вбивство, а не вбивство через випадковість, тому я буду просити для вас, найбільший термін. — закриває блокнот й встає. — Вас виведуть через якийсь час.

— Гаразд-гаразд, — жінка досі дивиться на дзеркало, вона ніби відчуває, що тут хтось сидить. — Комісаре, скажіть хто там сидить?

— Там? — також дивиться на дзеркало. — Донька Крістіана, — Беатріс Шавальє. 

— Бет? — погляд жінки змінюється, я починаю помічати в її погляді жалість. — Мені шкода. 

— Брешеш. — вона мене не чує, але впевнена, що вона прекрасно розуміє, що я не повірю їй.

— Ти в порядку? — до мене заходить комісар. 

— Так, все гаразд. — брехня. 

Ми виходимо з цього приміщення. 

— Тобі точно не потрібна допомога?

— Вона вбила батька через те, що той не кохав її… що за чортівня? Якби ж, кожен вбивав через нерозділене кохання, то щоб це було?

— Найчастіше, причиною для вбивства є гроші та кохання, це важко пояснити, але люди відбивають через це, дуже часто. 

— Можливо й мені варто декого вбити..

— Ти зараз зізнаєшся в запланованому вбивстві? — намагається пожартувати. 

— Ні, просто думки вголос. — посміхаюся. — Я тільки встала на ноги, не хочу все втрачати. 

— Якщо буде потрібна допомога, — ти знаєш де мене знайти, Беатріс. 

— Дякую, комісаре Валері. — ми зупинилися перед виходом. — Я вдячна вам за допомогу в затримані вбивці мого тата. 

— Це моя робота. 

— Я вдячна вам, — простягаю руку. — Ми обов'язково маємо повечеряти разом.

— Гаразд, — тисне мою руку. — До зустрічі, поза межами відділку. 

— До зустрічі. 

Прощаюся з комісаром і йду до свого автомобіля. Сідаю в салон й сиджу нерухомо. Вбивця батька знайдений, та чи стало мені легше? Ні, ані трохи. Я досі не хочу вірити в те, що я залишилася геть сама в цьому світі. В мене є друзі, але немає ні батька, ні матері, ні навіть дядька чи тітки. Геть нікого. Сьогодні я точно нап’юся вщент й ніхто мені не завадить. Заводжу двигун й рушаю до квартири. Сподіваюся в магазині впораються без мене. 

Опинившись в квартирі я зняла жакет та блузку, залишаючись в одній майці та штанах. Діставши з міні-бару пляшку я ввімкнула музику через колонки й налила собі в бокал вино. 

Все своє життя я довіряю людям, що роблять мені лише боляче. Навіть Міранда, яка завжди піклувалася про мене, виявилася вбивцею мого батька, як чудово. Не хочу більше нікому довіряти, краще вже буду одиначка до кінця своїх днів, але спочатку розповім Джерому правду, про цей лист. Я не хочу заважати його новим стосункам, але й не хочу, щоб він вважав мене брехухою. Цікаво чи вдома він? Беру телефону й виходжу в коридор, натискаю на дзвінок його квартири. Я випила вже майже всю пляшку, тож трохи п'яна. За мить двері відчиняються.

— Привіт, — вітаюся першою. 

— Навіщо прийшла? — як грубо. 

— Хочу розповісти історію про лист, що ти написав мені..

— Беатріс! — зітхає. — Я втомився від цього… ти вирішила тоді кинути мене? Гаразд, я змирився! Ти вирішила й вдруге кинути мене? Гаразд… я більше не хочу мати з тобою щось спільне. 

— Я не …

— Не кидала мене? Я вже чув цю казочку Беатріс! Просто зізнайся, що покинула мене, як тільки дізналася, що я можу залишитися інвалідом… мені не потрібна така дівчина, а тим паче дружина. Давай завершимо наше спілкування? 

— Але я справді..

— Досить, — штовхає мене. — Не лізь в моє життя! Мені байдуже на тебе, на твою правду й на те, що ти робиш. — я почала плакати. 

— Як скажеш… я більше ніколи не прийду до тебе. 

— От і чудово! — грюкає дверима.

Поправляю бретельку майки, що сповзає вниз по руці й повільно повертаюся до своєї квартири. Я справді втратила його й себе також я втратила. Більше не існує Беатріс Шавальє, що була такою сильною на незалежною. Тепер, є Беатріс Шавальє, що закохана в людину, яка ненавидить її всім серцем.