Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

Давид спав неначе немовля. Місячне проміння так гарно пестило його обличчя. Я сіла на край постелі, милуючись хлопцем. Провела подушечками пальців по його ніжних щоках і поцілувала в шию. Він був поруч цілий та здоровий, але я ніяк не могла знайти собі місця. Підозрювала, що мій анонімний кривдник ще не раз зʼявиться на моєму шляху й спробує забрати у мене найдорожче — Давида, якого я так сильно кохаю.  

Я пролежала в ліжку, так і не зімкнувши повік. На ранок мене дуже сильно боліла голова. Не було жодного бажання вставати з ліжка, але я розуміла, що мені потрібно піти в універ. Сьогодні у мене важливий модуль, який мені обовʼязково потрібно здати. Я збираю всі свої сили в кулак і йду готувати сніданок. На столі знаходжу вазу з білими тюльпанами й записку. Чесно кажучи, то останнім часом я вже боюся цих листівок. Все ж, розгортаю її й зустрічаю всередині коротке зізнання в почуттях від Білінського. Його «Я тебе люблю, Алю» змушує мене усміхатися від вуха до вуха. Останнім часом він всіляко намагається підняти мені настрій і мушу визнати, що це йому вдається.  

Доливаю ще трохи води у вазу й беруся готувати сирнички. Звісно, без пригод не обійшлося, бо декілька штук у мене підгоріло. Поспіхом я збираюся й біжу до трамвайної колії. В останній момент застрибую у потрібний мені транспортний засіб і їду в універ. По дорозі повторюю матеріал за своїми конспектами. Це дуже важливий для мене тест, до якого я дуже старанно й довго готувалася. Ледь не пропускаю свою зупинку. На щастя, моя одногрупниця, яка також їде зі мною, нагадує мені про те, що нам вже пора йти. Ми обоє біжимо довгим коридором, бо до початку заняття залишається менше ніж дві хвилини. Нам щастить, бо ми встигаємо зайти якраз перед викладачкою.  

Квапливо дістаю з рюкзака ноутбук, заходжу в необхідну програму й відлік пішов. Таймер на ґаджеті змушує мене нервувати. Однак, коротке повідомлення від Давида зі словами підтримки, вселяє у мене бажання здати цей текст якнайкраще.  

Сувора викладачка ходить між рядами й заглядає в кожен монітор. Цокання її підборів відволікає та дратує, але з цим нічого не вдієш. Жанна Петрівна нагадує про те, що у нас залишилося лише 5 хвилин до завершення. 

Старенька професорка втомлено опускається на крісло й пише щось у своєму блокноті. Мабуть, смертний вирок для тих, хто вирішив не прийти на цю пару.  

На жаль, на нашому факультеті доволі суворі умови. Цей тест не можливо перездати. Жодних прав на помилку немає. Я вже хочу натиснути на кнопку «Завершити», як мені приходить СМС від незареєстрованого абонента. Цікавість бере наді мною гору. Я заходжу в цей чат і бачу якесь посилання. Без вагань переходжу по ньому й водночас роблю страшну помилку, про яку неодноразово жалітиму.  

Як я усвідомлюю пізніше, це посилання з вірусами. Всі дані з мого ґаджета переносяться на пристрій мого кривдника, бо він єдиний, хто міг це зробити. Тепер у нього є доступ до всіх моїх файлів та відкритих вікон. Він забирає галочки з правильних відповідей у моєму тесті. Я намагаюся щось змінити, але нічого не виходить. Він завершує завдання без жодної правильної відповіді. Після цього у тому самому чаті приходить повідомлення:  

*Fuddy-duddy: Ти була неслухняною, Алінко, тому ти покарана. Надіюся, ти більше не допустиш подібної помилки.  

Хочу написати йому нищівне повідомлення в якому скажу йому все, що про нього думаю, але вирішую не провокувати психа. Гадаю, це лише погіршить ситуацію. Пригнічено опускаю кришку ноутбука й втомлено опускаюся чолом на деревʼяний стіл. Схоже на те, що я приречена на невдачу.  

*Fuddy-duddy — (з англ.) дурень