Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

Томас чекав мене на кухні. Він вже приготував імпровізовану на швидку руку вечерю. Дістав пляшку саке. Перелив у спеціальний керамічний глечик, поставив на стіл маленькі кухлики саме для цього напою, з премилою назвою чоко. Я спостерігала за ним й це мене якось заспокоювало. Нарешті, Томас налив напій в чоко й ми мовчки не цокаючись випили. Він відразу налив ще. Ми просто сиділи й пили саке, їли фрукти та ледь завітрений сир. 

- Знаєш, я думаю ти дуже сильна жінка, - сказав Томас. - Ти взагалі дивовижна. Я думаю, що Максу надзвичайно пощастило. - Він на декілька секунд замовк, потім додав, - Не заслужено.

Я гірко посміхнулась. Перед очима знову постали картинки-спогади, які я б хотіла забути назавжди. Ось Максим покірно знімає реглані за наказом Аніти. А ось вони ніжно цілуються на терасі ресторану. Солодкі пестощі цих двох в ліжку. А потім його стогін.

Сльози покотились з очей так раптово, що злякали навіть мене. Я не могла стриматись. Я ридала, закривши обличчя долонями. Я не могла зупинитися. Просто захлиналась від болю, мою душу наче четвертували, по моїй гордості проїхались брудним катком.

Томас швидко підійшов, міцно обійняв, гладив волосся, спину, говорив щось заспокійливе. Не чула, не сприймала, здригалась від ридань у його обіймах й нічого не могла вдіяти.

Привели мене до тями його губи. Він почав цілувати моє солоне від сліз обличчя. Спочатку обережно, потім все сміливіше. Коли він торкнувся моїх губ, я відсахнулась. Глянула прямо йому в обличчя заплаканими очима. Через сльози не могла його добре роздивитися, але те, що він знову тягнеться, аби мене поцілувати, побачила добре. 

- Не треба, Томасе. Це зайве.

- Вибач! Просто хотів тебе заспокоїти. (Щось це мені нагадує!) Насправді я давно мріяв поцілувати тебе. Звичайно, не так. Не за таких умов.

- Не треба.

- Добре, сонечко. Не хвилюйся, я більше не буду. А тобі, мені здається, треба щось міцніше, а не цей лимонад.

Він поспішив до бару. Як виявилось, Томас поціновувач якісних та рідкісних напоїв. Він дістав пляшки з дорогущими віскі, ромом, текілою та, навіть, абсентом. І це ще не все. Були пляшки, вміст яких для мене був повною загадкою.

- Що будеш, бідолаго? Чим будемо тебе лікувати?

Я здивовано дивилась на цей значний арсенал. Аж сльози  перестали текти.

- Уявлення не маю.

- Значить треба спробувати все й визначитися.

- Ти сказився! Я після такого не виживу! 

- Так ми по трішечки. 

- Ти будеш відкривати усі ці пляшки? Це якось … марнотратно, тобі не здається?

- Ні, абсолютно! Можливо, саме для цього моменту я їх і збирав. 

Й ми почали нашу дегустацію. Не подумайте, що просто бухати. 

- Кожен напій має свою культуру пиття, - пояснював Томас, дістаючи лимон для текіли, з якої ми вирішили почати.

Кожна відкрита пляшка змінювала нашу манеру спілкування. Так, текілу ми пили мовчки, якщо не рахувати "чін-чін" перед тим, як закинутись шотом. Потім був ром - я пила з ананасовим соком, він чистим. Розмова потекла жвавіше. Потім було чисте віскі, самбука (Томас робив фокус з двома склянками та полум'ям. Дуже вражаюче!) Потім... Я не можу гарантувати точно подальшу послідовність напоїв. Та й не потрібно. Головне - ефект! Спочатку я просто заспокоїлась. Потім мій настрій вирівнявся, біль відступив кудись на задній двір свідомості та зачаївся там. Потім прийшов час якихось гарячкових веселощів.  

Ми обговорювали, як правильно пити той чи інший напій, лізли в Google за порадами та уточненнями, навіть щось там дозамовляли у цілодобовій службі доставки. І то декілька разів.

Потім прийшла черга музики. Ми згадували один поперед одного свої улюблені пісні. В чомусь наші смаки сходились, в чомусь категорично ні. Якимось пісням ми підспівували дурними голосами. Під якісь танцювали, що божевільні. 

Останнє, що я пам'ятаю, як ми щось там пили на брудершафт, а потім цілувались. По-справжньому, по-дорослому, гарячими розпаленими міцним алкоголем вустами. А потім наче закрили завіси.

Прокинулась я не знаю о котрій годині. Хто я? Де я? Якийсь час я просто лежала з закритими очима. Прислухалась до себе. І те, що я у собі наслухала, мені не подобалось. Мене зовсім трохи нудило. У роті була суцільна пустеля Сахара. До того ж, вибачте, загаджена усілякими тваринами. Знаєте, як ото кажуть, гидко, наче туди кіт… напудив. Що творилося з моєю головою я до пуття не знала. Боялась відкрити очі, бо зовнішні подразники на зразок світла могли спровокувати заслужений у цьому випадку головний біль. Все ж набралась хоробрості та наважилася відкрити очі.

Не зразу зрозуміла де я. Обвела поглядом все навколо. Це була зовсім чужа кімната. Я бачила її вперше. Я не пам'ятаю, як і чому тут опинилась. Але головне відкриття цього "чарівного" ранку було попереду.

Я перевернулась на спину. Боковим зором помітила, що в ліжку ще хтось або щось є. Повільно повернула голову й на мить заклякла. Здається, навіть з відкритим ротом. Як то кажуть, щелепа відпала. Поруч зі мною, повернувшись спиною, лежав абсолютно голий чоловік. (З дуже апетитними, до речі, сідницями.) Найстрашніше, що я також була голісінька. Ні ниточки на мені не було. Ще й якось підозріло трохи боліли соски.