Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

совістю, правда, хворими нервами — всю дорогу до села у мене чухалися долоні, свербіло між лопатками і хотілося підскакувати, як Лючик (ентузіазм білих заразний). І нікому ж не розповіш…

Повернувшись додому, я знайшов там шефа Гарліка, який на веранді пив чай із залишками вистиглих млинців (дз-з-з — бджоли дременули геть). Ганьба! У мою відсутність моя мати в мене вдома приймає чужого мужчину і годує його моєю їжею! Але перше, ніж я встиг нахамити начальнику НЗАМПІС, мама спритно виставили переді мною тарілку з омлетом. Чорна натура тут же дала відбій — мій шматок був більшим. Гарлік кисло подивився мені в тарілку, але качати права не став: так, він — старший, зате я — у себе вдома.

— Бачу, ти поправився.

Я дозволив собі проковтнути шматок, і лише тоді відповів:

— Цілком!

— А ми знайшли тих убивць, — Гарлік зробив багатозначну паузу — шкода, допитати не вийшло.

Я відчув, як омлет застряг у мене в горлі. Гм. Цікаво, чим вчора займався Макс? Зовсім не слідкую за своїм зомбі.

— Вовки?

— Ні, Шерех.

Значить, падлюка, недалеко відійшов. Чує моє серце, мене, гад, дожидався!

— То, видно, були не місцеві, — пояснив Гарлік, не дочекавшись моєї реакції, — приїхали з вечора, сподівалися вночі піди в село. Тут їх нежить і заламав.

Та-а-а, піти на діло вночі в Краухарді міг лише дикий житель великого міста. Що ж, тепер ті, хто бачив мого собаку, нікому про нього не розкажуть. Чудово!

— Як прикро, — промуркотів я, повертаючись до їжі.

— Не дуже ти вже і засмучений, — помітив Гарлік.

— Зовсім не засмучений, — підтвердив я, не перестаючи жувати. Мама тихенько зітхнула, і мені довелося пояснити їй свою позицію: — я ж знаю, що дядько відчував перед смертю. Шерех — це навіть надто гуманно!

Тільки не розпатякати шефу, що я з Шерехом знайомий.

Джо обережно заглянув на веранду: двоє чорних магів нараз — це було занадто для його нервів.

— Ну, тоді я пішов, — Гарлік піднявся, — звертайтеся, якщо що.

Мама обережно кинула.

— Це він про що? — підозріливо запитав я, коли шеф НЗАМПІС зник з наших очей.

— Вони остерігаються, що інтерес до Ґордона перейде на нас, — спокійно відповіла вона.

Непереконливо. Хоча… чого б це мама мені брехала?

І я викинув Гарліка з голови — у мене і так занадто багато вражень на сьогодні.

Організувати зустріч, яку вимагав координатор, у Паровоза не вийшло: передбачливий студент повіявся з міста якраз тоді, коли начальство висловило свій до нього інтерес. Капітан навіть подумав про те, чи не зв’язатися з краухардським відділом НЗАМПІС, але не став: в цих байках про кругову поруку і змову тамтешніх чорних є немалий резон (наприклад за всю свою історію жодного чаклуна вони не впіймали). Залишалося чекати, коли це непорозуміння повернеться у Редстон своїм ходом.

Містер Сатал відреагував на невдачу емоційно:

— От….! Наступного разу щоб я про все чув першим, зрозуміло?

— Так, сер, — не став сперечатися Паровоз.

Зустрічі на вищому рівні стали регулярними, і капітан Бер змушений був ходити на них сам — після розмови зі старшим координатором його підлеглі надовго втрачали працездатність.

Важко сказати, чи була від цих нарад користь. Координатор бажав знати про все, що стається в Редстоні, тільки в Редстоні і більше ніде. Іноді Конрад Бер питався сам себе: а чи не є обстановка в його місці чимось унікальним? І чи не ставалося десь щось подібне раніше.

— Новий інформатор дозволив нам вийти на Старця, який діяв у південно-західному районі. Самого Старця, він же Годован Боберрі, затримали за незаконну магічну практику.

Яскраво виражений жрець, мав кількох учнів, трьох ми затримали.

Координатор задоволено кивнув:

— Джерело чуток про «переродження» поки не знайдено. Аналітик підкреслює високу ступінь пропрацювання базової теорії, висловлює думку, що скоро вони перейдуть від слів до діла. Рекомендую звертати увагу на трупи молодих людей, зокрема з ознаками нещасних випадків і суїциду — можуть бути спроби приховати причини смерті.

Міністерство там незадоволена поморщився:

— Цю тему уже обговорювали в міністерстві. Нам рекомендують зберігати спокій, значить, інформаційні ресурси ми зможемо підключити тільки після трьох-чотирьох випадків. Намагайся їх не пропустити!

Капітан Бер не став лаятися, хоча був переконаний, що і сам може провчити молодого чорного працювати. Правда, чи не він сам скаржився, що керівництво не цікавилося його справами?

Конфісковано тираж брошури «Новий Шлях», формулювання — «пропаганда небезпечної магічної практики». Власника типографії заарештовано, головний редактор — під слідством. Намагаємося вияснити, як вони наважилися прийняти в тираж видання без візи цензора НЗАМПІС.

Координатор зітхнув:

— Учіться ділитися відповідальністю! Якщо цензори перевантажені, передавайте частину роботи у наш відділ. У міс Кевінахарі в групі шестеро спеціалістів, їм буде корисно розім’ятися.

— Дякую, сер! — Паровоз зробив собі помітку зв’язатися з емпаткою, його цензор і справді зашивався.

І не тільки він — події останнього тижня з лихвою перекривали зведення цілого місяця рік тому.

— Тепер дивні моменти.

Координатор сперся ліктями об стіл, склавши долоні хатинкою — цей жест означав у нього граничний ступінь зацікавленості і уваги.

— Є зв’язок між Старцем із затриманим два тижні тому Вогняним Магом: і в тому, і в другому випадках фігурував довірений помічник з подібними зовнішніми даними. Імена, стиль одягу — різні, концепції обох груп сильно відрізняються між собою, але двоє білих фанатів емоційно описують людину з пронизливим поглядом, від якої «дивно пахло». Що характерно: у випадку з Вогняним цей помічник наполягав на принесенні в жертву чогось більш серйозного, ніж свічки.

— Чудово! Відлунням почувся голос чорного мага. — схоже, ми наближаємося до суті.

Паровоз похмуро кивнув:

— Всі ці «старці» — захисний туман навколо якоїсь групи, настроєної більш ніж серйозно. Дрібні сошки розходяться швидше, ніж вони розраховували, і їм доводиться пускати в діло довірених осіб.

Очі чорного мага задумливо затуманились:

— Ми повинні знайти їх, Конраде! Раніше, ніж вони будуть готові. Треба посилити роботу в Університеті. Скажи там своїм! Нові студенти з провінції стануть першої мішенню.

— Ви думаєте про те ж саме, що і я, — похмуро констатував Бер.

Голос містера Сатала зірвався на свистячий шепіт:

— Чудесники! Або хтось подібний, просто називає себе інакше. Все в тему: ідеї про те, що можна змінити природу людини, перетворити її на якусь інакшу, кращу істоту. Варто лише щось з’їсти, випити чи сказати «так» в потрібному місці і — вуаля! — ти чистий душею і тілом. Спочатку придумується якась загроза, потім потрібно жертви для її усунення, і чим більше принесено жертв, тим сильніше адепти переконані в існуванні загрози, а в кінці уже ніхто і не пам’ятає, заради чого все починалося.

— І безвідповідальна ворожба, — буркнув Паровоз, що йому наболіло.

— Природньо! — відмахнувся координатор. — Якщо вони не можуть зважати на обмеження власної