Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

За ними була непроглядна темрява. Та домовик не розгубився. Він витягнув перед собою руку і знову почав промовляти якісь заклинання. На його долоні з'явилася маленька кулька, яка світилася яскравим білим світлом. Кулька почала збільшуватися, поки не перетворилася на великий блискучий шар. Тоді шар піднявся в повітря і полетів, освітлюючи шлях. Двері, які відчинив Сірошерст, вели в довгий тунель. Світла від кулі було достатньо щоб бачити дорогу. Першим йшов домовик, за ним троє друзів, тримаючись близько один біля одного. Тунель то ставав дуже вузьким і їм доводилося йти один за одним, то знову розширювався. Нарешті тунель закінчився біля таких самих дверей, тільки трохи більших. Домовик проговорив заклинання і вони так само важко відчинилися. Від них одразу війнуло морозом.

– Ось ми й прийшли, – сказав Сірошерст.

Діти виглянули на вулицю і побачили як падає білий лапатий сніг. Тільки тепер вони згадали, що весь їхній верхній одяг залишився десь там в замку. Вони стурбовано переглянулися, та не встиг жоден з них вимовити і слова, як домовик клацнув пальцями і вони опинилися одягнуті кожен у свою куртку, шапку та рукавиці.

– Будьте обережні в дорозі, – сказав Сірошерст. – Бачите, на небі знову немає і зірочки, на таке небо кажуть, що з нього викрали зірки. Це означає, що по Землі бродить занадто багато істот, що прийшли з темряви. І ще, з замку не так просто піти. Йдіть тільки прямо, нікуди не звертайте, це дуже важливо – нікуди, навіть крок убік робити не можна, інакше одразу загубитесь.

Після теплого прощання з домовиком, троє друзів вийшли на вулицю. Вони востаннє обернулися, Сірошерст помахав їм на прощання своєю малесенькою ручкою і крикнув ще раз:

– Тільки прямо, ні кроку вбік!

Вони помахали йому у відповідь, а тоді двері зачинилися і вони залишилися самі серед темної засніженої ночі.