Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

і паліативною усмішкою вселяють в нього надію. Дивовижно, пацієнт отримує те, чого немає. Я завжди думав, що ex nihilo nihil (з нічого ніщо не виникає, і з пальця його не виссеш), але лікареві підвладне і це метафізичне чудо. Пацієнт оживляється і ледь не видужує на місці. Родич знає, що надії немає, він іще не порвав із реалізмом.

Обдурювання пацієнта є вадою. Втім, воно дає лікареві задоволення, я певен. У владі лікаря подати проблему в якому йому буде завгодно світлі і таким чином мати на пацієнта вплив. Влада завжди здається хорошою, і в хорошому житті людина її має. Без влади немає хорошого життя, це сказав іще мудрий Аристотель. Водночас влада знаходить хороше застосування. Пацієнт радіє та отримує наснагу нести свою ношу з більшою радістю. Лікар використовує свою владу правильно, принаймні під кутом зору утилітаризму. Ніхто нічого не втрачає, і пацієнт виграє. На короткий час він у доброму гуморі. Але з погляду етики доброчесності ситуація не настільки райдужна. Справедливість вимагає, щоб кожен отримував частку, яка йому належиться. І частка пацієнта у цьому випадку — інформація про нього і його стан. Це його право. Спосіб донесення інформації, звичайно, також важливий. Нікого не можна ображати чи приголомшувати навмисно. Але співчуття, яке не поважає справедливості, не відповідає принципам доброчесності. Пошук лікарем влади і хорошого самопочуття набуває дуже наближеної до вади форми.

Наведу ще один витончений приклад: родич каже лікареві, що жінка, яка раптово померла від раку, власне, ніколи не припускала, що скоро помре. Хитро посміхаючись, лікар відповідає, що ніхто не вірить. Що у цьому словесному обміні порочного? Я поясню. Людина вірить, що її рідний був якимось особливим і ця смерть — надзвичайно печальна драма. Лікар створює критичну ситуацію, стверджуючи, що все воно одне. Якби лікар відповів, сказавши, що хіба не добре, що їй не довелося боятися смерті, ситуація була б іншою. Пацієнта не поставили б в один ряд із такими самими ідіотами, а лікар розділив би сум за його неповторною долею. Але цей лікар хотів подражнитися, хоч і в легкій формі. Втім, я не вірю, що лікарів учать завдавати удару рідним. Вад учишся сам. Я сказав би, що влада неодмінно роздражнює.

Аристотель каже, що на кожну чесноту припадає дві вади. Ось приклад. Жорстокість хірурга і ласкавість закріпленого за онкохворим лікаря є вадами. Остання навіть більша, якщо діяч нічого від неї не отримує для власного еґо. Жорстокість хоча б збільшує еґо, завдяки чому дістає на свій рахунок трохи слави.

Це лише приклади. Професіонал має велику владу над своїми клієнтами, і тому його хороше життя таке важливе. У нас, клієнтів, є право покладатися на медсестер. Мені доводилося бачити також щиру доброту. Я ніколи б не повірив, що медсестри здатні плакати, коли пацієнт помирає, але таки здатні. Коли я сам учив медсестер, досвідчений дитячий лікар розповів мені, що коли дитина померла у нього на руках, він мусив вийти в іншу кімнату поплакати. Я тоді думав, що це лише балачки, але коли досвід нагромаджується, доводиться вірити. Коли сидиш і спостерігаєш, як помирає дорога тобі людина, багато чого помічаєш. Кожен вираз обличчя і рух руки медперсоналу щось означають. Якби я зараз учив медсестер, я вчив би їх торкатися пацієнта. Цей доторк розкриває усе. Коли моя дружина лежала в кембриджській лікарні Адденбрука, їй відняло мову від того, як високий красивий (за її словами) медбрат поправляв їй покривала. Коли я виходив з відділення, на дошці оголошень була велика історія про премію, якої удостоївся цей красень. Кілька порухів руки розкрили доброчесність чоловіка краще, ніж почесна грамота на стіні. А йшлося лише про кілька порухів руки. Я бачив також кілька магічних доторків у лікарняному окрузі Гельсінкі й Уусімаа. Я певен, що рука виражає набагато більше, ніж очі. Руки ніколи не брешуть. Саме вони дзеркало доброчесності. До відома студентів філософії: у цьому Левінас[43] помилявся. Руки або погані, або хороші. Існує лише два варіанти. Людина — собака, але з руками.

3.5. Новини з країни щастя

3.5.1. Утопії і рай

Яким було б хороше життя досконалих людей у країні щастя? Щастя і щаслива країна здаються одним цілим. У країні щастя людина щаслива, якщо деінде у неї не склалося. Вище я продемонстрував своєрідне ставлення індивіда до доброчесності та хорошого життя на Сократовому прикладі. Тепер час перейти до з’ясування того, що являє собою хороше життя з іншими людьми, — а також тваринами, як хтось неодмінно тут же підмітить. Припускаю, що з довкіллям усе гаразд. Проблеми утруднюють хороше життя.

Адам і Єва провадили хороше і щасливе життя у раю. Від того часу ніхто більше такого не робив. Рай лишився у мріях. Часто стверджують, що Маркс прагнув створення країни щастя і давав настанови тим, хто до неї прямував. Це неправда. Маркс небагато сказав про країну щастя, що постане після закінчення доби капіталізму. Держава Платона — утопія, місце, якого не існує, але не слід це місце називати країною щастя. Держава існує заради держави і піклується про державні інтереси в ім’я справедливості. Громадяни служать державі і тому щасливі. Ця точка зору викликає у мене сміх, тому не буду більше про це. Під тоталітаризмом мають на увазі політичні погляди, згідно з якими держава — єдина безумовна цінність, а всі інші цінності — інструментальні. Все покладене задля досягнення успіхів держави. Якщо це країна щастя, я не хочу бути її частиною ніяким боком. Відомі утопії написали у XVII столітті Мор і Бекон, але й у них ніякого заохочення індивіда немає.

Я хочу країну щастя, де людина живе хорошим життям і тому щаслива. Щастя держави — цілком інша річ. Тому повернімося до Адама і Єви. Вони споганили рай і були вигнані. Туди, де було знання про добро і зло, норми доброчесності, робота, страждання та інші злидні. Діти вбивали один одного, і в усьому іншому життя вже тоді було таким самим, як тепер. Політика християнських цінностей і західних держав не стосується країни щастя. Фінляндія — не країна щастя, хоч би які задоволені і щасливі люди тут жили. І якщо це не країна щастя, ми не можемо жити тут хорошим життям. Щастя повинно ґрунтуватися на інших менш вимогливих і цінних чинниках. Насолоду тут здобути, звісно, можна, і рівня життя удозвіль. Якість життя може інколи кульгати, але і її можна за бажання виходити. Країна щастя і хороше життя у ній — все-таки інша