Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- А чому треба збиратися поза школою? - не зрозумів Рон.

- Бо, - пояснила Герміона, одночасно перемальовуючи з книжки китайську плямкаючу капусту, - навряд чи Амбридж дуже зрадіє, коли довідається, що ми задумали.

*

Гаррі дуже хотів побувати на вихідні у Гоґсміді, але не міг позбутися однієї тривожної думки. Після того, як Сіріус на початку вересня з'явився в каміні, він більше ні разу не озивався. Гаррі знав: вони його тоді розсердили, сказавши, що йому з'являтися небезпечно. Але Гаррі боявся, що Сіріус може начхати на всі застереження і прибути до Гоґсміда. Що їм робити, якщо на сільській вулиці до них підбіжить великий чорний пес, та ще й, цілком можливо, на очах у Драко Мелфоя?

- Не можна йому дорікати, що він хоче вирватися на волю, - сказав Рон, коли Гаррі поділився з друзями своїми побоюваннями. - Він же два роки переховувався, і йому було нелегко, зате він був на свободі. А зараз мусить стирчати в чотирьох стінах з тим жахливим ельфом.

Герміона кинула на Рона сердитий погляд, але зауваження за таку зневагу до Крічера не зробила.

- Лихо в тому, - сказала вона Гаррі, - що поки В-волдеморт... О Господи, Роне... не виявить себе відкрито Сіріус мусить ховатися. Тобто ідіотське міністерство не визнає Сіріуса невинним, доки там не збагнуть, що Дамблдор увесь цей час казав про нього правду. А коли ті йолопи нарешті почнуть ловити справжніх смертежерів, стане очевидно, що Сіріус до них не належав. Він же навіть мітки не має.

- Не думаю, що він такий дурний, щоб з'являтися в Гоґсміді, - підбадьорливо мовив Рон. - Дамблдор за таке розсердиться, а Сіріус слухається Дамблдора навіть якщо йому це не вельми подобається.

Гаррі це не заспокоїло, і Герміона сказала: - Ми прозондували тих, хто, на нашу думку, хотів би навчатися захисту від темних мистецтв, і дехто виявив зацікавлення. Ми їм запропонували зустрітися в Гоґсміді.

- Добре, - неуважно сказав Гаррі, думаючи про Сіріуса.

- Не хвилюйся, Гаррі, - лагідно сказала Герміона. - Тобі вистачить мороки і без Сіріуса.

І це була щира правда. Він ледве встигав з домашніми завданнями, хоч йому тепер було значно легше, бо він не мусив відбувати вечірні покарання у професорки Амбридж. Рон відстав ще більше, ніж Гаррі, бо, окрім тренувань двічі на тиждень, виконував ще й обов'язки старости. А ось Герміона, котра вивчала більше предметів, ніж вони обидва разом, не лише виконувала всі домашні завдання, а ще й знаходила час плести ельфам одежину. Гаррі мусив визнати, що вона досягла в цьому певних успіхів. Тепер майже безпомилково можна було відрізнити шапочки від шкарпеток.

Ранок їхньої подорожі до Гоґсміда видався ясним, але вітряним. Після сніданку учні вишикувалися в чергу до Філча, котрий звіряв прізвища з довжелезним переліком учнів, які мали дозвіл від батьків або опікунів відвідати село. Гаррі відчув певні докори сумління, коли згадав, що якби не Сіріус, то взагалі не мав би змоги там бувати.

Коли він підійшов до Філча, сторож втягнув носом повітря, ніби хотів щось від Гаррі винюхати. Тоді ледь помітно кивнув головою, від чого в нього затряслися щелепи, і Гаррі вийшов на кам'яні сходи назустріч прохолодному сонячному дневі.

- Е-е... а чого Філч тебе обнюхував? - поцікавився Рон, коли вони поспішали до воріт.

- Хотів, мабуть, внюхати какобомби, - реготнув Гаррі. - Я й забув вам розповісти...

І він переказав історію про те, як відсилав листа Сіріусові, і як у соварню ввірвався Філч, вимагаючи, щоб Гаррі показав йому листа. На його подив, Герміону ця історія дуже зацікавила, значно більше, ніж його самого.

- Він казав, що йому хтось повідомив, ніби ти замовляєш какобомби? А хто ж це міг би зробити?

- Хіба я знаю? - знизав плечима Гаррі. - Може, Мелфой хотів пожартувати.

Вони проминули височенні кам'яні колони з крилатими вепрами вгорі й повернули ліворуч на дорогу до села. Вітер куйовдив їхнє волосся.

- Мелфой? - скептично перепитала Герміона. - А... так... можливо...

І вона надовго замислилася, аж доки вони дійшли до околиць села.

- До речі, а куди ми підемо? - поцікавився Гаррі. - У «Три мітли»?

- Ой... ні, - стрепенулася Герміона, - ні, там завжди повно людей і страшенно гамірно. Я всім сказала, що зустрінемось у «Кабанячій голові», знаєте, той шинок, що стоїть не на головній вулиці. Він має трохи таку... знаєте... непевну репутацію... учні туди переважно не ходять, тож нас ніхто не підслухає.

Вони пройшли головною вулицею повз крамничку жартів «Зонко» й анітрохи не здивувалися, побачивши там Фреда, Джорджа і Лі Джордана. Тоді проминули пошту, з якої з регулярними проміжками вилітали сови, і завернули в бічну вуличку, наприкінці якої стояв маленький шинок з готельчиком. З іржавої скоби над дверима звисала пошарпана дерев'яна вивіска із зображенням відрізаної голови дикого кабана, що стікала кров'ю на білу скатертину. Вивіска поскрипувала на вітрі.

Друзі підійшли й, вагаючись, зупинилися біля дверей.

- Заходьмо, - нервово запропонувала Герміона.

Гаррі зайшов перший.

Тут було геть не так, як у «Трьох мітлах» - величезному шинкові, що вражав чистотою та гостинним теплом. «Кабаняча голова» - то була малесенька, темна й дуже брудна кімнатка, що вся просмерділася якимсь козячим духом. На віконечках був такий густий шар сажі, що в кімнатку майже не пробивалося світло. Її освітлювали якісь недогарки свічок, що стояли на шорстких дерев'яних столах. На перший погляд здалося, що підлога земляна, та коли Гаррі на неї ступив, то зрозумів, що знизу, під шаром накопиченого за століття бруду, вона кам'яна.

Гаррі пригадав, як йому, ще першокласникові, розповідав про цей шинок Геґрід. «У тій «Кабанячій голові» повно химерної публіки», - казав він, пояснюючи, як виграв там у якогось незнайомця в каптурі драконяче яйце. Гаррі тоді ніяк не міг зрозуміти, чому Геґріда не здивувало, що той незнайомець під час їхньої зустрічі ховав своє лице під каптуром. А тепер він зрозумів, що приховування обличчя - то такий собі стиль «Кабанячої голови». Біля шинквасу сидів чоловік з обмотаною брудними сірими бинтами головою і склянку за склянкою зативав у щілину, де мав би бути рот, якусь паруючу, вогняну рідину. Біля одного віконечка сиділи дві постаті в каптурах. Гаррі міг подумати, що це дементори, якби вони не говорили з виразним йоркширським акцентом. А в затінку біля каміна сиділа відьма в густій чорній вуалі, що