Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

• подолання негативної позиції обвинуваченого (стимулювання його особистих позитивних якостей);

• сприяння допитуваному у сприйнятті й усвідомленні потреби подати допомогу слідству;

• навмисне створення умов для прояву стереотипної поведінки в конкретній ситуації;

• придушення волі до опору (наприклад, за допомогою пред’явлення доказів, що викривають допитуваного, звертання уваги на протиріччя в показаннях тощо).

4. Прийоми з’ясування у допитуваного приховуваної інформації. Відомо, що в ряді випадків єдиним джерелом інформації про подію злочину є обвинувачений, який часто стає на шлях затягування слідства. Слідчій практиці відомі різні види впливу на психіку допитуваного, спрямовані на подолання неправдивого викладу інформації. Способи та прийоми впливу різноманітні. Інколи для переконання достатньо спокійного тону, вияву поваги й уважності при спілкуванні, на це вказали 76,4 % слідчих. В інших випадках потрібні скрупульозні логічні побудови усіх можливих варіантів поведінки обвинуваченого; 69,1 % слідчих зазначили, що стосунки, які складалися, значно впливали на якість розслідування.

Найтиповішими прийомами виявлення приховуваної інформації можна назвати такі:

• прийоми діагностики і вивчення особи обвинуваченого;

• формування контакту слідчого з обвинуваченим;

• аналіз показань обвинуваченого з метою встановлення їх вірогідності і правдивості;

• прийоми, безпосередньо спрямовані на запобігання брехливим показанням.

Проаналізуємо їх детальніше. До діагностичних прийомів вивчення особи обвинуваченого для встановлення приховуваних обставин належать:

• діагностика і виявлення окремих рис особи обвинуваченого (якостей, властивостей, ознак, характеристик, уявлень, установок тощо);

• контактування і встановлення довірчих стосунків між слідчим і обвинуваченим в умовах їх взаємодії, що стає підставою для спонукання до самостійного волевиявлення;

• всебічний аналіз біографічних даних особи обвинуваченого як своєрідного “поля” діяльності, де є відомості про факти й події, що ретельно приховуються;

• прийоми, які дають змогу здійснювати своєчасну й об’єктивну діагностику стану людини, особливо за таким зручним й надійним каналом зв’язку, як мовний, доступним для спостереження в найскладніших умовах емоційної ситуації;

• прийоми, що поліпшують процес сприйняття інформації про індивідуальні властивості, які характеризують особу обвинуваченого;

• прийоми описування розпізнаних ознак, які характеризують обвинуваченого;

• прийоми пояснення отриманої інформації про особу обвинуваченого;

• прийоми оцінки зібраної інформації про особу обвинуваченого.

Невипадково більшість слідчих та начальників міських і районних органів внутрішніх справ звернули увагу на потребу розробки і впровадження в практику органів розслідування спеціальної апаратури або методик, які допомагали б слідчому визначати ступінь достовірності інформації, що її отримують від обвинувачених у процесі розслідування, оскільки наявні технічні засоби й прийоми не задовольняють сьогоднішніх потреб слідчої практики.

Потреба встановлення психологічного контакту і довірчих стосунків як тактичних прийомів виявлення приховуваної інформації вважається не лише бажаною, а й обов’язковою. 70 % слідчих вважають, що належний контакт стає базою, яка забезпечує досягнення певної мети. Він знижує неспокій обвинуваченого, його загальну напруженість і скутість, сприяє щиросердому зізнанню.

Ще одна група — це прийоми, що сприяють встановленню приховуваних обставин. До них належать прийоми аналізу показань обвинуваченого, його біографічних даних.

Дослідження 300 кримінальних справ показало, що слідчі поряд із соціально-демографічною характеристикою збирають і аналізують інформацію з “історії” особи. Використання цих даних за вмілого оперування сприяє не лише швидкому встановленню психологічного контакту, а й отриманню інформації про приховуване.

До окремої групи прийомів для запобігання неправдивим показанням науковці включають:

• використання стану емоційної напруженості допитуваного;

• використання тактичних можливостей “вільної” розповіді;

• стимулювання позитивних якостей обвинуваченого;

• використання внутрішніх протиріч у показаннях допитуваного;

• використання суперечностей між відомостями, які подають допитувані, й доказами, що містяться в справі, для викриття неправди і зміни позиції допитуваного;

• дослідження змісту та інших характеристик мови, які відобразилися в письмовому тексті або фонограмі, за допомогою спеціальних методик з метою виявлення неправдивого висловлювання в мові (письмовій або усній).

Перелічені в цій групі прийоми, крім останнього, досить відомі в криміналістичній літературі. Що ж стосується дослідження мови допитуваного, то воно становить новизну. Вітчизняні й зарубіжні дослідження звукової мови людини, виконані психолінгвістами, дають можливість зробити висновок про те, що при зміні емоційного стану людини відбуваються досить суттєві зміни в лінгвістичних, темпоральних, спектральних, динамічних, артикуляційних характеристиках мови. Це дає змогу використовувати в криміналістиці звуковий канал як джерело інформації про особу обвинуваченого, його стан, що можливо за допомогою органолептичних методів або сучасних технічних засобів. Так, у посібниках з криміналістики здавна рекомендується спостерігати за станом і поведінкою допитуваного, обшукуваного та інших учасників слідчої дії.

Спостереження як безконтактний пізнавальний прийом дає змогу сприймати і фіксувати різні аспекти поведінки й фізіологічні реакції особи: міміку, пантоміміку, зміну дихання, кольору обличчя, виразу очей, зміну мови, модуляції голосу, зменшення або збільшення темпу мови. Однак у протоколі фіксується лише змістовний бік інформації, що дістав своє відображення в мові. Всі інші зовнішні сліди, які характеризують внутрішній стан допитуваного в конкретній ситуації, залишаються поза процесуальним закріпленням і доказуванням. Кожний слідчий по-своєму використовує їх при розслідуванні (наприклад, для встановлення правдивості показань, наявності відмови тощо).

Так, на думку опитаних слідчих, потуплений погляд означає, що допитуваний приховує правду, у 54 % випадків; збліднення обличчя у 33 % випадків інтерпретують як винність, і лише в 16 % — як переляк, страх; уповільнення темпу мови половина слідчих розцінює як навмисне, спрямоване на обміркування і приховування правди. Причому цікаво, що ці прогнози слідчих у 10 % збіглися з дійсністю. Ось як описує слідчий один із допитів обвинуваченого в справі про крадіжку промислових товарів. На допиті громадянка Кохан заявила, що не пам’ятає, кому вона продала викрадені предмети. Однак, спостерігаючи за допитуваною, слідчий помітив, що коли мова зайшла про джерела закупівлі товарів і отриману від перепродажу наживу, Кохан почала заїкатися, робити зупинки, змінювати напрям розмови. При цьому обличчя її вкривалося червоними плямами, було помітне його посіпування. Слідчий, використовуючи ці дані, тактично грамотно ставив запитання. Внаслідок цього Кохан змушена була дати правдиві показання.

У цьому прикладі йдеться про видимі зміни в поведінці і зовнішності допитуваної. Однак багато людей досить уміло приховують своє ставлення до теми розмови і тих питань, які ставить їм слідчий, до його дій під час допиту. Зовні вони не виявляють будь-якої реакції і зацікавленості. В такому разі на допомогу слідчому повинні прийти сучасні технічні засоби, які успішно використовуються в різних галузях і дають змогу зафіксувати близько 500 параметрів людини.

Вперше технічні засоби для фіксації психофізіологічних процесів, що відбуваються в організмі людини, для вирішення завдань кримінального судочинства використали видатні вчені В. Бехтерєв, А. Лурія, А. Леонтьєв. Однак незабаром використання фізичних приладів для отримання інформації від людини в ході слідства почали пов’язувати з реалізованим